Сторінка:Енеїда. 1808.pdf/149

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
134


Сивиллѣ се не показалось,
Що такъ пахолокъ застоявсь,
Що дитятко такъ розбрехалось,
И по пустому забавлялось;
На іого гризно закричала,
Залаяла, запорощала,
Що ажъ Еней ввесь затрусивсь.
Троянци тоже всѣ здригнули,
Куда хто запопавъ махнули,
Еней за бабою пустивсь.

***

Ишли, якъ бы мнѣ не збрехати,
Долиной, полемъ и лѣскомъ,
Якъ-ось забачили и хаты
И весь Плутонивъ царскій домъ.
Сивилла пальцемъ указала,
Зрадѣвъ Енеевѣ сказала:
„Отъ-тутъ и панъ Плутонъ живе
„И съ Прозерпиною своею,
„До ихъ-то на поклонъ съ гиллею,
„Теперь я поведу тебе.