Абаза Микола (1837—1901), військ.-сан. діяч, укр. походження; керував організацією сан. служби в рос. армії; 1870-73 херсонський губернатор.
Абаза Платон (1798—1862), з Харкова; практик с.-г. і знавець вівчарства, автор статтей з вівчарства.
Абазин Андрій, коз. полк. 1690—1703, після відновлення козацтва на Правобережжі 1684 осів у Брацлаві й розпочав колонізацію краю. Під час війни проти поляків під проводом Палія (1702) узяв фортецю Немирів, потім замкнувся в Ладижині, який уперто боронив. Поль. гетьман Сєнявський захопив Ладижин, винищив усіх оборонців, а А. посадив на палю.
Абакелія Тамара († 1953), груз. малярка і скульпторка, авторка пам’ятника Лесі Українці в Сурамі, відкритого 3. 8. 1952.
Абашев Дмитро (1829—80), хемік і аґроном, проф. Київ. і Одеського ун-тів; праці з взаємної розчинности рідин: «Исследование о явлениях взаимного растворения жидкостей» (1858), «О тепловых явлениях, обнаруживающихся при со единении жидкостей» («Записки имп. Новороссийского Университета», 1868, І).
Абґарович (Abgarowicz) Каєтан (1865—1919), псевд. Абґар-Солтан, поль. письм. і публіцист у Галичині, прихильник співпраці з українцями; ст. про О. Ю. Гординського-Федьковича (1892), нариси «Rusini» (1893).
Абетка, усі літери, вживані в письмі даної мови, розташовані в певному традиційному порядку. Сучасна укр. абетка має 33 літери. Вона постала в наслідок довгої еволюції абетки, називаної кирилиця, реформованої в 18 ст. в гражданку, що потім зазнавала другорядних змін залежно від різних систем письма — див. драгоманівка, максимовичівка, желехівка, кулішівка, панькевичівка, ярижка.
Абинська (IX—19), станиця на Кубані. У 20-х pp. бл. 13 000 меш.; р. ц. Краснодарської обл.
Абламська Катерина (* 1890?), пед. діячка, викладачка в навчальних закладах Києва, в 1917-19 pp. співр. журн. «Вільна Укр. Школа».
Абламський Д., церк. композитор першої пол. 19 в.; у своїй творчості намагався обмежувати італ. муз. впливи і Спиратися на старі укр. мелодії.
Аблятив, відмінок віддалення. Індоевропейський А. збігся з ґенітивом у праслов’янському (пор. сучасне укр. відбігти дому), але закінчення -а в родовому відмінку іменників чол. і сер. роду розвинулося з закінчення А.
АБН (Антибольшевицький Бльок Народів), назва координаційного осередку рев.-визвольних організацій народів, поневолених больш. Росією. Заснований з ініціятиви ОУН 21-22. 11. 1943 на таємній конференції в житомирських лісах за участю делеґатів 12 народів; реорганізований 1946 р. на еміґрації. Заступлені орг-ції таких народів (стан з 1954): албанці, білоруси, болгари, вірмени, грузини, естонці, козаки, латвійці, литовці, словаки, туркестанці, угорці, українці, хорвати, чехи. З 1948 p. АБН очолив Я. Стецько, як голова його ЦК, переобраний 1954 р. До складу Президії входять ген.-полк. Ф. Фаркаш де Кісбарнак (угорець) і Х. Статев як заступники гол. і Н. Накашідзе (грузин) як ген. секретар. ЦК складається з представників усіх заступлених народів (по одному). Крім ЦК, існує Рада Народів, яку очолює проф. д-р Ф. Дюрчанський (словак). Його заступником є проф. Р. Островський (білорус), а секретарем Й. Ґітіс (литовець). АБН влаштовує масові антибольш. демонстрації, організує пресові конференції, надсилає меморандуми до керівних політиків, випускає періодичні й неперіодичні видання різними мовами.
В. Я.
«АБН-Корреспонденс» („ABN-Correspondence“), інформативно-пропаґандистичний місячник Антибольш. Бльоку Народів на англ., нім. і (неперіодично) франц. мовах, який виходить з 1949 р. за ред. кол. болг. держ. секретаря д-ра Д. Вальчева.
Аборти, передчасне переривання вагітности, штучне або спонтанне, в перші 28 тижнів. Штучні А. робляться найчастіше в зв’язку з небажанням матері чи обох
11
