ни до па́ри. Віз у йо́го мале́нький та стари́й; бички́ молоді́, мале́нькі, а на во́зі жі́нка та ді́ти. Бички́ чириз си́лу визу́ть той віз, бо бага́то в йому́ чого́сь наванта́жено. От Сус і ка́же свято́му Питру́: „Попроси́ цього́ чолові́ка, то цей нас і пиривизе́“. — Як-жи він пиривизе́, ка́же Питро́, коли в йо́го й та́к покла́жи бага́то? — „Дарма́, ка́же Сус, пиривизе́!“ От святи́й Питро́ підійшо́в до того́ чолові́ка та й пита́є: „А що́, до́брий чолові́че, чи ни пиривезе́ш нас на то́й бік?“ — На то́й бік? Чо́м-жи ни пиривизти́: хіба́ це дале́ко? Сіда́йти, до́брі лю́ди, пиривизу́! — От і сі́ли Сус з святи́м Питро́м, і чума́к сів. Сус Христо́с зроби́в так, що ті мале́нькі во́лики ле́гко-легко на то́й бік пириї́хали, наче й ни визли́ нічо́го. Подя́кували вони тому́ чолові́кові та й пішли́ да́лі. Іду́ть та й іду́ть. Коли це́ свято́му Питро́ві забажа́лось води́ напи́ть ця. От він і ка́же Су́сові: „І, Су́се-Су́се, як мині води́ напи́ть ця хо́чить ця! Пиду́ я он до тіє́ї крини́чки: там мабуть вода́ є“. А Сус ка́же: „Іди́!“ Бо зна, що Питро́ві хоч кажи́, хоч ні, то все одно́ ни послу́ха. Підійшов св. Питро́ до тієї крини́ці та ті́льки що хотів води́ напи́ть ця, коли загля́не — аж та́м по́вно-повні́сінько гадю́к, змії́в та ра́зносних га́дів. І ни привиди́ Го́споди, які скве́рні, гидкі́ та страшні́ ті га́ди! Зляка́в ся Питро́ та й побі́г до Су́са. „І, Су́се-Су́се, ка́же, у тій крини́ці ги́дко-гидко та повні́сінько уся́ких га́дів!“ А Сус і ка́же: „Ота́к бу́де на тім сві́ті тому́ бага́тому чумако́ві, що ни пириві́з нас“. А Питро́ві усе́-таки пить хо́чить ця. От Сус і показа́в йому́ дру́гу крини́цю під вирбо́ю. Пішо́в Питро́ до тієї крини́ці, а там га́рно-гарно! Крини́ця траво́ю та ра́зним цві́том обросла́; на верба́х птички́ співа́ють, а вода́ у крини́ці сві́тла та га́рна і блисти́ть, як скло. Напи́всь Питро́ води́, сиди́ть та любю́єть ця, а до Су́са й ни йде. Ждав-ждав Сус Питра́, та ни дожда́в ся і зача́в гука́ть його́. Питро́ прийшо́в. — Чого́ ти там так до́вго? пита́є Сус. — Та хіба́ ж я до́вго? ка́же Питро́, тільки усьо́го дві мину́точки посто́яв. — До́бре дві мину́точки, ка́же Сус, ти просто́яв там цілих сто літ! Ото́, щоб ти знав, та́к бу́де на тім сві́ті тому́ бі́дному чумако́ві, що переві́з нас!
(Катеринодар. 1895. Записав О. Ю. Півінь зо слів свого земляка Володиміра Юрєвича Часовникова).
Це було́ ду́же давно́, тоді ще, як Сус Христо́с ходив по зимлі́ з святи́м Питро́м. Раз святи́й Питро́ приста́в та й приста́в до Бо́га-Суса́: „Зроби́, Го́споди, щоб на сві́ті жі́нка була́ ста́рше чолові́ка“. — На що́? пита́є Сус. — „Та, мо́же, воно́, Го́споди, лу́чче бу́де, ніж тепе́р“. — Ну що ж, чи та́к, то й та́к, ка́же Бог. — От і зроби́лось на сві́ті так, що жі́нка стала ста́рше чолові́ка.
