Ходи́ли по зимлі́ Сус Христо́с, апо́стол Питро́ та (забу́в) ще́ хтось тре́тій: чи апо́стол Іоа́н, чи Павло́ (похо́же на те, що Павло́). Прихо́дять вони вве́чирі до сила́ і ра́дять ця: „Де́ нам переночува́ти?“ І нара́дились вони пириночува́ти у корчмі́. Поляга́ли вони́ на долі́вці: ті од кра́ю, а Питро́ у сире́дині (ду́мка така́ була́: наро́д п'я́ний ходи́ти ме, так його́ в сире́дині ни турбова́тиме). Коли увіхо́де в шино́к табу́н люде́й, і захоті́лось їм зде́рти с подоро́жніх могарича́. От оди́н і кричи́ть: „Це що́ за бродя́ги тут вяля́ють ця? Па́шпорт єсть у вас?“ — Нима́є, ка́жуть. — Як ухопи́ли вони Питра́, би́ли-били його, скі́льки влі́зло, та й пусти́ли. Питро́ ба́че, що ни пире́лівки: про́се Бо́га поміни́тись місьця́ми. Бог биз супере́чки ліг у сере́дину (наро́д зібра́в ся все згово́рчивий), а Питро од кра́ю. Коли прихо́де дру́гий табу́н — вдру́ге ви́били Питра́, прихо́де тре́тій табу́н — і все його нава́лювали. Так це, бач, за те́ би́то Питра́ три́чі, що він три́чі одрі́к ся од Бо́га.
(Катеринодар. Р. 1895, вересня 7, записано мною від волинського інтелїґента Євгена Ігнатєвича Дорожинського).
Ходи́в-ходив апо́стол Питро́ по зимлі́, і ба́че, що пропові́дувать йому ні́кому, бо люде́й було́ ще ма́ло. От він і узя́в ся люде́й твори́ти: козакі́в з гли́ни, а салда́тів з крупи́чатої муки́. Козакі́в і салда́тів тим він заходи́всь ліпи́ти, щоб було́ кому ві́ру христія́ньську од бусурме́нів і недо́вірків ратува́ти. Козакі́в Питро́ постанови́в у шире́нгу, щоб суши́лись, а салда́тів теж у шире́нгу, насу́проти їх. Як уже посо́хли, Питро́ поча́в до ко́жного козака́ підхо́дить, і на яко́го ду́не, той і ста́не живи́й. По́ки він з козака́ми по́рав ся, а соба́ка почу́ла, що щось од салда́т(ів) га́рним па́хне, й поча́ла усі́х їх, салда́т(ів), під-ря́д глита́ти. (Зві́сно, які́ ці соба́ки нинаже́рливі). Питро́ гульк до салда́тів, коли ди́вить ся, аж біда́!… — Посто́й же ти, бі́сова ві́ра! Я-ж тобі зада́м! Та потехе́ньку-потехе́ньку зза́ді підхо́де-підхо́де до соба́ки. (А в йо́го була́ га́рна залі́зна па́лиця). Як ухо́пе він ту́ю соба́ку за хвіст, як поча́в її тию́ па́лицею чиса́ти, як поча́в чеса́ти, а соба́ка як почала́ салда́тами ср..и, та замі́сто ко́жного одного́, яко́го з'їла, ви́...ла їх, мо́же, де́сять або сто. Оти́м-то салда́т(ів) так бага́то, шо, мо́же, у сто разі́в бі́льше, ніж козакі́в. Чи ни-пома́лу-ж-то вона, бі́сова душа́, й ср..а ни́ми! А за яки́м ще сц..не́ хоч тро́хи, то з-ото́го вже нибизпримі́нно охвице́р ви́йде. От відкіля́, коли хо́чите знать, повили́ ся козаки́ й салда́ти!
