іще приняла́сь усе́рдній за молитви́. І пото́м здо́рово їй ста́ло стра́шно, то вона́ ста́ла уходи́ть. І вот прихо́дить вона́ до-до́му, і начина́єть роска́зува́ть, де́ вона була́, і що ба́чила. „Прийшла́ я в це́ркву“. — „І шо́-ж там?“ — „Чу́ла я там шльо́пот, і здо́рово ізляка́лась, і принялась молитви́ чита́ть, а воно́ все шлю́паєть (!). Я тоді́ витти́ль уходи́ть, а воно́ іще́ ду́жче начина́ло шльо́пать, ну не зна́ю, шо таке́. Бі́льше всьо́го я ду́маю, шо це, должно́ бить, святи́й Тилипе́нь таке́ чу́до твори́в“.
(Катеринодар. 1894. Записав М. А. Стецина).
Жени́в ся ні́мець, і взяв собі ді́вку с правосла́вних, і зва́ли її Титья́на. І от они́ хо́дять ка́ждий в свою́ це́ркву Бо́гу моли́(ць) ця. От раз Титя́на ка́же: „Ході́м у нашу́ це́ркву“. А Семе́н і ка́же: „Со-з я-з ни зна́ю, сцо там ро́блять“. Титя́на і ка́же: „Та диви́ ся: щьо лю́ди бу́дуть роби́ть, то й ти роби́“. Симе́н согласи́в ся. Пішли́ до це́ркви. Семе́н став серед це́ркви, і ди́виця, щьо лю́ди ро́блять, те й собі́ ро́бить. Коли-це́ оди́н мужи́к став христи́(ць) ця і неча́їнно товкну́в його́ (з)за́ду руко́ю: він поду́мав, щьо так тре́ба (а спириді́ його́ стоя́ла ба́риня) — він то́же її товкну́в (і)з за́ду. Вона́ обвирну́лась та його доло́нею по щьот(ц)і́: він тоді́ плю́нув в кула́к, і уда́рив мужика́, стоя́вшого (з)за́ді йо́го, і уда́рив так, щьо бі́дний мужи́к на пол (= поміст) повали́в ся, аж по всій церкві гул пішьо́в. Тут Семе́на схватили за че́сну гри́ву і ви́вели с це́ркви. І тим ко́нчилось.
(Ст. Шкуринська. 9. III. 94. Записав Хв. Гр. Півень).
— Здоро́в, ку́ме! — Здоро́в! — Де́ ти був? — На я́рмарку! — Що-ж ти купи́в? — О́браз! — А ну́ покажи́! — Та хай йому ....., ни хо́чу розгорта́ть: ру́ки поме́рзли! — Ну, так ви́йми таба́к: дава́й поку́рим! — Дава́й!
(Катеринодар. 1895. Записав О. Ю. Півень).
До одниї́ жі́нки ходи́в полюбо́вник, як ни було́ чолові́ка до́ма. От раз змо́вились вони́ поба́чить ця у її ха́ті в-ве́чері, коли тут прийшо́в
