197
197
197 Сімдесята» верхів, сїмдесять крижів, Семеро дверій, а едні підлоги «. День будували, в ночи втікали, В ночи втікали, в день прибивали. А зіслав Господь ангела з неба; »Не влякайте ся, ремісничейки! Дав вам то Господь ведлуґ силойки. Крижі робіте, верхи зводїте!« Єдин вершейко барз височейко, Барз височейко і барз слїчнейко. А в тім вершейку золотий престіл, За тим престолом сам милий Господь Служив службойку суборовою, Суборовою, заздоровную І за здоровя нашого брата, Нашого брата і всіх христіян. Тамтуди лежить з давна стежейка, Стежкою іде польська вінойка. Межи ними йде полковничейко. Стала вінойка в крижі стріляти. Рече словейко полковничейко: »А не стріляйтеж в святії крижі, Во пустить Господь огняний дожджик, Огняний дожджик, громові кулі, Затопить Господь польську вінойку.« Вни не слухали, в крижі стріляли. Ай так ся стало, як він говорив: Іспустив Господь ОГНЯНИЙ ДОЖДЖИК; Огняний дожджик, громові кулї, Затопив Господь польську вінойку, Хіба нам зістав полковничейко, Полковничейко, той наш братейко. Би на здоровя, на многі літа, Гей наш панейку, та наш братойку! Не сам іс собою, а з милим Вогом, Із милим Вогом, з господинейков, З господинейков і з челядойков. Кгев. Стар. 1889, кн. 1) стр. 231 —232.
