Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

12

IV,

Між тим полїтичне положенє в Польщі значно змінило ся. По битві під Корсунем заложив Хмельницький табор під Білою Церквою і тут наспіла до него вість про смерть польського короля. Ся вість розвязала руки гетьманови, бо тепер міг безпечно голосити світови, що його затїї звертають ся виключно против шляхти, а не против короля. Він розіслав унїверсали по Українї і візвав всїх спосібних до воєнного дїла збирати ся до нього під Білу Церкву. Однак з другого боку хотїв спробувати переговорів, чи не дало би ся без дальшого проливу крови заключити мир на вигідних умовах. В тій цїли вислав в половинї червня в Варшаву посольство із чотирох членів старшини з письмом до короля, немов-то не знаючи про його смерть; посли мали предложити спис кривд, які терплять козаки й український нарід від шляхти та домагати ся відповідних реформ.

Висилка козацьких послів на переговори викликала в Польщі велике вражінє. Шляхта бачила в тім доказ слабости Хмельницького, знак недовіря у власні сили і трівалу поміч Татарів. Розійшла ся поголоска, що Татари покинули Хмельницького, що козаки не хочуть довше воювати. Всї були переконані, що війна сим і покінчить ся. Під тим вражінєм зібрали ся 25 червня воєводські соймики. Наради над обороною зійшли на дальший плян, на перед висунули ся ріжні внутрішні роздори, а головно ворожнеча против Осолїньского; тому то й відкинено його проєкт приспішеня елєкції. Під тим вражінєм почав 16 липня й конвокаційний сойм свої наради. Туда наспіли посли від Хмельницького та предложили соймови бажаня козаків. Мимо опозиції деяких непримиримих, що й слухати не хотіли про переговори з „бунтівниками“, рішив сойм за впливом воєводи Кисїля, котрого попер й сам канцлер Осолїньский, вислати відпоручників на Україну, для переговорів про условини мира[1]. Переконанє, що війна з козаками не грозить вже нїякою небезпекою та віра в недалекий мир були так загальні, що посол бранденбурського елєктора відраджував свому панови посилати Польщі більшу підмогу, як сю, до якої був обовязаний з титулу свого васальства; давнїйше, писав Говербек, приняли би таку

  1. Костомаровъ, ст. 200—204; Kubаlа, Jerzy Ossoliński II, 174—202.