ми й звичаями. А головно весілля, таке відмінне від того, як воно перебігає у сусідів — «руських».
Від заручення до весілля — це ціла доба, пов'язана низкою обрядів-свят, що починаються від подавання рушників до властивого весілля. Не скрізь на Подоню кажуть — «подавати рушник». В деяких місцевостях можна чути — «дають хустки» або «пов'язують хустки». Головна увага, отже, переноситься зі сватів на молодого.
Від подавання рушників до властивого весілля — це час, що витворив свою поезію, в якій вилилася народня творчість у формі цілої низки пісень відповідно до обряду.
Пам'ять заховала мені, напр., такі уривки тих пісень, що їх співали дружки, відвідуючи з молодою рідних та близьких, у яких молода просить благословення та запрошує на весілля:
«У саду вишенька,
Не одна — аж дві,
Зацвіли хороше
Обидві.
А у лісі дерево,
Не одно — аж два,
Хороші молодята
Обидва».
або:
«Ой у садочку, у садку
Соловейко не щебетав,
А ще нашу Марусеньку
Петрусь не цілював».
Так само цілою низкою обрядів супроводить слобожанин Подоня відхід з цього світу.
