щирої душі, що я не бачив подібних людей. З кожним міг балакати й до кожного ставився зичливо; з панами він пан, з духовними — приятель, а з селянами все одно, що наш брат селянин. Дивно нам видавалося, що панич, а так по «панібратські» поводився з нами. Нема чого таїти гріха, всі ми думали, що він — «трохи дурненький був»… А все таки зачне він бувало говорити про щонебудь, кожний з нас бачив, що багато-багато в голові у нашого панича було».
Пригадую. Було це десь в роках 1909-10. Довелося мені поперше почути про М. Костомарова з вуст мого батька. Їхали ми тоді недалеко Юрасівки. Розмовляючи, звернув він мою увагу на слободу й розповів про її славного слобожанина, зазначивши, що і в цей час жила пам'ять про нього серед Юрасівців, пам'ять і гордість на нього, як на свого земляка.
Довелося чути про нього й ще раз з вуст одного з діяльних селян цих часів на Острогожчині Ф. Білоуса, який чимало знав цікавого про свою околицю.
В тих же роках, а то саме року 1911. припадав ювілей. Минало 25 років з дня його смерти. У Вороніжі відбулися Костомарівські свята. Відкрито було в залі Дворянського зібрання (27. березня) історично-археологічну й художню виставку. Зібрано було тут недруковані праці, портрети, малюнки олівцем кабінету М. Костомарова, дипломи, краєвиди батьківщини — слободи Юрасівки Остро-
