було вивішено український прапор, що було зустрінуто гучним відгуком тих, що залишилися за поліційним кордоном і не розходилися. Серед поліції наступив хвилевий переполох. До будинку Інституту знову з'явився поліційний урядник з вимогою пропустити поліцію до помешкання. I знову дістав відмовну відповідь.
А тимчасом з вуст О. Ковалевського лунали вже гарячі слова українського змагання, що захоплювали присутніх своїм змістом і настроєм. Але скінчити не довелося. На вимогу ректора свято було перервано й закінчено співом «Заповіту». Прапор знято. Але розходитися було неможна. Поліція продовжувала оточувати Інститут. Відпоручники «Ради студентських представників» Інституту вели переговори з ректором. Поставлено було умову, що всі звільнять будову, як тільки залишить її поліція і зніме облогу.
Переговори між представниками студентства i ректором, а потім ректором і поліцією тяглися, а тимчасом ми ближче знайомилися між собою. Було це знайомство, що не малу ролю відіграло вже в пізніших роках нашого руху й життя.
Зрештою, десь коло 3. год. попол. поліція знялася і від'їхала геть. Ми були вільні й могли відійти.
Такий спомин. А чимало є й других. Ось хоч би кілька рядків зі споминів О. Лотоць-
