Сторінка:Животко Аркадій. Подонь (Українська Вороніжчина в культурному житті України) (1943).pdf/73

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ської мови до мови народньої, дати позмозі на кожну латинську назву не тільки точний, а ще й близький до мови народньої переклад», — а далі з піднесенням заявляє: «Отже й ми, українські термінологи, маємо чимсь згадати Максимовича… Продовжуючи нитку Максимовичових термінологічних шукань та йдучи при цьому Максимовичовим шляхом, шляхом наближення мови наукової до мови народу, ми певні, що стали на вірний шлях».

Так перекликаються — пише Фінкель — сучасні націоналісти з націоналістами попередніх поколінь з тою лише різницею, що сучасні ще реакційніші, ще небезпечніші, ще шкідливіші, ніж націонал-буржуазні ідеологи 60—70. років минулого століття, бо вони хочуть затягти українську термінологію на ті шляхи, які були застарілими і класово-буржуазно обмеженими вже 70 років тому». А далі закінчує Фінкель цей уступ такими словами:

«Отже для нас цілком ясні ті основи, на яких базувалася теорія і практика термінологічної справи ІУНМ та його послідовників… Перед нами витвір українського фашизму, отруйне знаряддя ворожої пролетаріятові думки, і то тим шкідливіше, що воно прибране в шати наукової фразеології, демократичних висловлень, академічного тону».

Так у науці. Подібне в українському письменстві, в якому зустрічаємо творчість тих, що прийшли з Подоня.