Сторінка:Житє і слово, вісник літератури, історіі і фольклору. Видає Ольга Франко. Том VI (1897).pdf/359

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дуже монотонна: рано капустниця, т. є заварений капустяний квас, нераз навіть несолений; хто до тоі капустниці має картоплю, то вже богач. На обід лишається решта сніданя, а надто миска капусти або картоплі. Богато родин не обідає зовсім. На вечерю знов капустниця, а тілько у заможнійших до неі кидають „жмольку“, т. є галушки з гречаноі муки. Коли троха є заробок і зайвий крейцар на вівсяну, гречану або ячмінну муку, то підмішавши йійі картоплями, ріпою або капустою печуть „паґачі“, що заступають йім місце хліба. Житний хліб для Копаничаря — недосяжні ласощі. Більші паґачі печуть ся з ячмінноі муки з картоплею і називають ся „осухи“. На той копаничарський хліб купують звичайно отруби по 6–8 кр. за кільо або ометицю (муку зметену з млинового каміня). Коли нема грошей на муку, печуть паґачі гречані з дикоі гречки, що там росте по горах. Та богато родин ходить із своіх капалиць на доли і збирає по панських та інших нивах надгнилі картоплі, що викинено без ужитку, ті картоплі варять, сушать, розтирають на муку із тоі муки печуть паґачі. Ціле виживленє родини зложеноі з 6–10 душ коштує пересічно на день 10 кр. Одинока йіх роскіш, одинокий лік в разі хороби — горілка. Мяса Копаничар не йість ніколи, хіба коли у него здохне яка худобина. Не диво, що при такій страві і тяжкій праці Копаничарі швидко старіють ся і роблять ся нездатні до праці. Хорі вмирають без лікарів. Шкіл у селах нема, церкви і попи мабуть є, та про йіх добродійний вплив у брошурі не згадано нічого. Коней у горах нема, худоба не своя, а взята у чужих людей на вигодовок і то ялівки звичайно „на отеленє“ (Копаничар бере ялівку або теличку і годує доти, доки не отелить ся раз або два; в 12 неділь по отеленю корову віддає властивцеви, а собі лишає төля), а бички на приросток“ (бички виховані продає, звертає властивцеви йіх первісну ціну, а зиск по половині). Як бачимо, і тут він optima forma дає страшну лихву, тай то вважає йійі в свойій темноті та безрадности найбільшим добродійством, без якого мусів би на пни згинути.


IV.

Деж ті щирі, заможні, освічені люде, ті патріоти та батьки народа, що дають Копаничарям отак пропадати?