Цю сторінку схвалено
Зівяле листє.
V.
Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастє унесла.
Ось туди пішла вона
Та гуляючи,
З іншим, своім любчиком,
Розмовляючи.
За єі слідами я
Мов безумний біг,
Цілував с слезами я
Пил із єі ніг.
Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид єі ловив
На хвилиночку.
І мов нурок перли ті
На морсько́му дні,
Сквапно так мій слух хапав
Всі слова єі.
Отсе тая стежечка
Ізвиваєть ся,
А у мене серденько
Розриваєть ся.
Залягло на дні єго
Те важке чутє:
Тут на віки згублений
Змисл твого бутя!
Все, що найдорожшеє,
Найулюблене,
Чим душа жива була,
Тут загублене.
Чим душа жива була,
Чим пишала ся…
Отсе тая стежечка,
Щоб запала ся!
VI.
|
Як би знав я чари, що спиняють хмари, |
