після восьмилітнього директорування у ЦДАГО. Тривалий час був членом колегії Головархіву.
Переконаний, що управлінці мого покоління вичерпують свій потенціал. Інша справа, чи всі усвідомлюють це і чи здатні на рішучий крок. Однак ротація кадрів — це імператив часу, це об'єктивна закономірність. І краще діяти в її руслі.
— Але були, мабуть, і якісь особистісні мотиви такого кроку?
— Безперечно, були, але я не відніс би їх до визначальних. Можливо, найсуттєвіший з них — це потреба наукової творчості. Адже я готувався до науково-педагогічної роботи. Але доля склалася так, що провідною сферою діяльності стали партійна, державна робота, а дослідницька, викладацька опинилися на маргінесі.
Уже після звільнення академік Микола Жулинський запитав про мотиви мого рішення. Я привів низку причин, у тому числі — й бажання зайнятися наукою. У відповідь на мої слова він зауважив: “Ось це дійсно варте того, щоб залишити чиновницьку працю!”.
Крім того, є сім'я, дружина, онука, для яких хронічно не вистачало часу. Та й волейбол, дача, авто теж його потребують. Сподіваюся надолужити згаяне.
— Як би Ви оцінили найсуттєвіше з позитивних надбань архівної справи за останні роки?
— Дійсно, попри численні труднощі, державна архівна система має певні здобутки. Цілком зрозуміло, я не можу повністю віднести їх на свій рахунок.
Адже це праця фахівців архівів, зусилля директорського корпусу, злагодженої команди апарату центрального органу управління.
Серед тих напрямків, де дійсно є поступальний рух уперед, мають бути названі:
— вироблення і реалізація державної політики в галузі архівної справи;
— підвищення статусу органу управління галуззю;
— вдосконалення законодавчої бази архівної справи;
— піднесення авторитету архівістів;
— розвиток галузевих наукових досліджень;
— інформатизація архівної справи;
— налагодження системи підвищення кваліфікації керівних кадрів;
— розвиток міжнародних фахових зв'язків;
— призупинення скорочення кадрового складу тощо.
Безперечно, ці напрацювання слід закріплювати і розвивати.
— Мабуть чималий перелік складає й те, що не вдалося зробити?
— Поза всіляким сумнівом. Негативні тенденції в архівному будівництві, на жаль, мають місце, усталюються, а то й прогресують. Передусім я маю на увазі матеріальну базу державних архівних установ. Зрозуміло, що її стан і зміцнення залежать від бюджетного фінансування. Всі ці роки воно було явно недостатнім. Водночас мушу визнати, що й вплив Державного комітету архівів на формування видатків на архівну справу в Державному бюджеті був, м'яко кажучи, слабким. І на рівні Міністерства
