участь у виконанні робіт з демонтажу будівлі виконала бригада у складі реставраторів Г. Г. Храброго, М. П. Потапенка, В. П. Тарапона, В. П. Отечка, О. О. Вовка, О. Кайденка, А. Є. Кравченка, І. А. Шевченка, М. І. Петруні, Л. Герасименка. Хату склали за дуже короткий час. Вже в липні 1983 р. толокою обмазали перший раз хату, а за два тижні — начисто. Пізньої осені поклали піч (листопад — початок грудня). Оскільки вже було досить холодно, а завершити роботи мали якнайшвидше, піч сушили калориферами. Паралельно доглядачі О. Синиця та Н. І. Трохименко білили стіни, мазали долівку і взагалі приводили хату в порядок. Так що на весну цей музейний об’єкт був цілком готовий.
Таким чином, на початок літа 1984 р. майбутній музей був повністю укомплектований необхідними для створення експозиції будівлями. Відтепер науковці впритул наблизилися до побудови експозиції. За наказом директора заповідника М. І. Сікорського в максимально короткий термін завідуюча філіалом заповідника Г. І. Козій та майбутній завідуючий відділом Музею хліба М. І. Жам розробили структурний та тематико експозиційний плани майбутнього музею, його наукове обґрунтування. В основу експозиції було покладене розуміння особливості місця хліборобства і хлібопекарства серед інших ділянок матеріальної і духовної культури українців, визначення їх як надзвичайно давньої і самобутньої сфери діяльності нашого народу, як провідної галузі економіки сучасної України. Основні принципи побудови експозиції — тематичний і історико-хронологічний. Застосування цих принципів дало можливість в хронологічному порядку і тематичному взаємозв’язку показати історичний розвиток хліборобства і хлібопекарства, послідовність техніко-технологічних процесів виробництва, наступність подій і явищ політичного, соціально-економічного, культурного життя, які його супроводжують.
Структурним планом музею передбачалося висвітлення восьми основних розділів, які в свою чергу підрозділялися на самостійні теми і підтеми. За кожною великою темою був закріплений окремий науковий співробітник заповідника. Розділи Музею хліба були розділені наступним чином:
- Розділи “Хліб в епоху первісного суспільства” та “Хліб в епоху розкладу первісно-общинних відносин та в ранньофеодальному суспільстві” було доручено розробляти завідуючій відділом археологій Г. М. Бузян.
- Розділ “Розвиток хліборобства та хлібопекарства в Україні в період розвитку феодальних та формування капіталістичних відносин” — завідуючій фондами Л. О. Годліній.
- Розділи “Зернове господарство України в радянський період” та “Хліб Великої Вітчизняної війни” — заступнику директора з наукової роботи В. П. Мельник.
- Розділ “Системи землеробства і хлібопекарська галузь УРСР 50–80 років ХХ століття” — старшому науковому співробітнику Л. М. Набок.
- Розділ “Селекція зернових культур — як складова частина системи землеробства” — старшому науковому співробітнику М. І. Бойку.
- Розділ “Хліб в народних звичаях та обрядах” — старшому науковому співробітнику Н. В. Грукач.
- Розділ “Життя і побут хліборобської родини” — завідуючій філіалом Г. І. Козій.
- Розділ “Сільськогосподарська техніка 20–80 років ХХ століття” — старшому науковому співробітнику А. М. Кириченко.
Окрім відповідальних за розділи до роботи над створенням Музею хліба було залучено багато інших працівників Музею під відкритим небом. Розгорнулась активна експозиційна робота: проводився монтаж оглядового матеріалу, виготовлялися карти, схеми, муляжі, оформлявся інтер’єр приміщень, розбивалася територія для відкритих експозиційних майданчиків і господарських хліборобських споруд. Одночасно продовжувалося комплектування фондової колекції тематичними експонатами.
На початковому періоді створення і подальшій діяльності музею формулювалися основоположні напрямки його роботи. Його основним завданням визначено комплексне вивчення та всебічний показ на широкій матеріальній і науковій базі історії розвитку хліборобства та хлібопекарства з найдавніших часів і до сьогодення, тобто впродовж всього їхнього історико-еволюційного розвитку з поетапним висвітленням найважливіших моментів історичного, економічного, культурного розвитку.
В результаті плідної роботи багатьох підрозділів заповідника за короткий час було
139
