Л. ВЕЛИЧКО.
Впродовж 1925 і першої половини 1926 років у Туреччині пройшла перед судами незалежності — Ангорським і Діярбекірським — низка великих політичних процесів. Для спостерігача політичного життя сучасної Туреччини всі ці процеси, починаючи від процесу бунтівних курдських шейхів і до останніх двох процесів смірнських змовників і іттіхадистів, дають багатий матеріал, що дає змогу зазирнути в найприхованіші сфери політичного життя країни: у підпільні опозиційні течії.
Простежити за даними, що розкривалися на публічних засіданнях судів незалежності, джерела і напрямок ворожих кемалізму течій турецького життя і становить завдання цієї короткої статті.
Почнемо з характеристики матеріалу, іншими словами, з характеристики процесів, що були розглянуті судами. Найяскравішими і найважливішими з погляду оцінки рушійних сил опозиції були:
1. Процес шейха Саїда і шістдесяти курдських шейхів і беків, які судилися разом із ним у Діярбекірі на початку 1925 року і низка пов'язаних із ним курдських процесів.
2. Процес так званих „агентів Дістоля” — султаністської організації, що налагодила свою агентуру в країні, влаштувавши низку своїх прихильників комівояжерами до швейцарської фірми „Дістол”, яка торгує зуболікарськими препаратами (навесні 1925 р.).
3. Процес константинопольської султаністської і халіфатської організації, що мала характер напівсвітського, напіврелігійного таємного товариства, тісно пов'язаного з низкою духовних орденів: дервішами, накішбенді та ін. (влітку 1915 року).
