Кемалізм свого часу зробив спробу злити воєдино в якомусь ідеалістичному „Burgerfrieden” усі протилежні економічні інтереси соціальних груп нації. Цією спробою був Смирнський економічний конгрес. Передбачалося влаштувати якось так, щоб і портова буржуазія, зацікавлена в експлуатації внутрішнього селянського ринку іноземним імпортом, і внутрішня буржуазія, зацікавлена в зростанні внутрішнього товарообороту, і селянство, і робітники — всі „працювали на користь нації”, включаючи в це „священне єднання” навіть курдських феодалів.
Звісно, мрія виявилася безпідставною і кемалізм зробив із невдалого досвіду, як завжди, рішучі висновки. Ставку на „вся і всіх” змінила систематична робота з підведення під народну партію основної соціальної бази — селянства і внутрішньої буржуазії. Звідси і виник розрив між кемалізмом і портовою буржуазією. Звідси розвинувся цілющий процес у народній партії, що відкинула в опозицію своє праве крило. Звідси з'ясувалося і поглибилося програмне і фактичне протиставлення „анатолійського” кемалізму портовому — у найяскравішому вираженні стамбулійському-іттихадізму.
Компрадорська природа портової буржуазії тягнула її до політичного догідництва перед іноземним капіталом і зіштовхувала її з «ідеологічних висот» у змовницьке підпілля, штовхала до союзу з монархічною і клерикальною реакцією, аби зруйнувати перешкоду - ангорський урядовий блок, який злився із селянством, а також дрібною і середньою буржуазією Анатолії для економічного самозахисту і відродження країни.
Цю картину і проявили політичні процеси зазначених 18 місяців. Навколо парламентської, а потім нелегальної опозиції — кристалізація всіх „незадоволених” і в загальній строкатій масі змовників — спільна об'єднана ворожнеча до режиму, що не дає ходу політичним намірам іноземного капіталу, а тому звужує межі його діяльності і б'є по кишені посередницьку буржуазію. Частина її представників у реставрації, частина в „парламентарному” режимі, але всі в поваленні кемалізму намітили шлях до „відновлення” свого класового добробуту.
