країни у верствах; 2) загальну кількість людности; кількість залюднених пунктів і особливо укріплених; 3) політичний настрій і ставлення людности до уряду; 4) економічне становище країни; її природні багатства, стан сільського господарства, промисловости й торгівлі; ціни на товари; 5) військова організація країни; кількість збройних сил і стан військової техніки; 6) чи існує в країні тільки внутрішня торгівля або країна провадить і торгівлю зовнішню — з ким саме і що вивозить і довозить. І посольства ретельно намагалися виконати всі ці накази: в Москві в XVII в. з усяким порушенням службових обов'язків шуткувати не любили. В посольських звітах XVII сторіччя ми подибуємо завше окремі розділи, присвячені зведенню відомостей за вищезазначеною анкетою з додатком ще іноді і знову таки в силу певного завдання опису місцевих „святинь“, що містило в собі відповідний художньо-археологічний матеріял. Завдяки цьому історична наука і має тепер такі описи поодиноких областей Грузії XVII ст. — Кахетії, Імеретії та Мінгрелії, які далеко залишають за собою відомості про ці країни Шардена, Ламберті і інших, і які через їхню точність і докладність значно кращі від багатьох географічних описів, а іноді і сучасних статистичних відчитів (цитовані джерела: 336–338; 110–114 і 182–188; 158–161).
Політика дореволюційної Росії на Сході і зокрема на Кавказі набирає певного наступального характеру лише в XVIII ст. Перський похід Петра Великого 1722 р., що дав Росії короткотермінове панування на всьому Каспійському узбережжі Кавказу, русько-турецькі війни другої половини XVIII ст., що віддали Росії багаті чорноморські області і, зокрема, на Кавказі Кубань і обидві Кабарди, затвердження Росії на початку XIX ст. в Грузії і кавказька війна першої половини XIX ст. — ось етапи руського наступу на Кавказ. До цього наступу Росія підготовлювалася здавна і ґрунтовно. В XVIII ст. ряд наукових досліджень на Кавказі, за якими приховувалися економічні, політичні і стратегічні розвідки, провели, як відомо, такі учені, як Паллас, Гмелін, Гільденштедт та інші, що їхню наукову діяльність зв'язано в більшості випадків безпосередньо або посередньо з діяльністю руської Академії Наук.
Тепер ми можемо сказати, що ці академічні вчені мали своїх попередників в особі московських дяків XVII ст., на яких покладено було завше весь діловий бік руських
