Сторінка:Журнал «Україна», 1924. – Кн. 1-2.djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Перш за все,— наша постать — проповідниця. Про це свідчить такий атрибут, як євангелія, яке вона тримає однією рукою, а другою, лівою, здається, вказує на нього. Далі — проповідниця молода. Між такими відомими в агіологічній літературі хотілось би назвати Ніну рівноапостольну (+ 335 р.) (Про неї дивись: Михаил Сабинин. Полное жизнеописаніе святых грузинской церкви. 1872 г.). Дуже трудно підшукати иншу особу, яку можна було-б поставити на цьому місці в серії росписей, і в той же час не стару, не з аскетичним обличчям.

Правда, єсть іще одно ім’я, теж рівноапостольної і, що дуже підходить до нашої постати—молодої і дуже красивої постати. Це свята Текля, якій на ближньому сході віддавалось дуже багато уваги будівлями в честь її храмів і т. и.

Що торкається самого головного, чим ми найбільше цікавимося, цеб-то тих художніх та технічних досягнень, які виявляються цією росписсю, то мушу зазначити перш за все той великий хист, яким володів майстер нашої росписи, велике майстерство, яке дає мені право назвати його першорядним майстром минулого. Про обмеженість фарб я вже мав нагоду згадати, також як і про їх комбінацію.

Зверну увагу ще на инше. Подивімось на обличчя. Воно живе, свіже, без яких би то не було аскетичних рис. Твердий витриманий погляд вперед. Правильні риси загального характеру обличчя і його деталів виконані такою певною, такою сміливою рукою, яка могла належати тільки маестро. Далі—все обличчя характеризовано двома, трьома дуже сміливими, рішучими плямами, які, що видно і на знімку, проложені віртуозно, одним рухом і рішучим ударом.

До таких ударів, що закінчують всю малярську роботу, належать в нашій росписі бліки та рефлекси: під правим та лівим оком, на верхній губі, на правій часті нижньої губи, і рефлекс в тіневій стороні обличчя на лівій вилиці. Ці на перший погляд, неуважні плями—в дійсності і єсть ті художні і технічні досягнення, що з’являються у майстра наслідком довгих студій, довгого часу невтомних праць і живого, життєвого відношення до тієї праці, яку він виконує.

Зробити трьома самими елементарними фарбами, які знайдуться у кожного з громадян, таке живе обличчя, не всякому з художників нашого часу доступно. Не можу не згадати тута про те становище, в якому опинився я, як керовник над дослідами, перед цією росписсю. Потрібно було замалювати обличчя в величину оригінала. Ця робота виконувалась трьома майстрами, одним за другим. Але, стид сказати—ніхто нічого не зробив. Один з них почав працювати з тими-ж трьома фарбами, якими оперував і автор росписи. Все йшло гарно. Але нарешті, художник цей, по його гадці, не зміг досягти того, що малося в росписі, знищив свою працю,—між тим, це був дуже гарний майстер, який мені здавалося—з такою роботою мусів би справитись. Так роспись і залишилась до цього часу не скопійованою.

Перед нами реальний предмет зо всіма належними йому характерними рисами і особливостями. Всі конструктивні частини обличчя спостережені. Почувається знання форми кістки (ніде, ні в одному місці не змято); мускули підкреслені і виявлені, як того потрібує самий суворий анатом. Зазначені так звані жирові покрови. Але, поруч із цим, в росписі мається така сила того декоративного елементу, в кращому значінню слова, який не завжди вдало з’єднується і гарними майстрами з реальними особливостями.

Що торкається фактури нашої росписи, то мені вже приходилось один раз висловитись із цього приводу (дивись мій коротесенький звіт