душ, треба було-б чотириста тисяч, щоб змогти обробити ці землі. Від європейського кордону до Одеси, наче одно й безпереривне поле в Бос.[1] Багацтво й могутність Росії не можна собі уявити, треба побачити, щоб повірити. Ця могутність і багацтва цілком територіяльні, що зробить Росію раніш чи пізніш господарем європейського торгу в галузі натуральної продукції“ (стр. 319).
В свому другому листі до сестри в слідуючому місяці він підтвержує ще раз свої перші вражіння з цього погляду. Знов починає він тими ж словами. „Не можна уявити собі величезних багацтв, навалених в Росії і знищуємих за відсутністю транспортних шляхів. Топлять тут (і Верхівня — це паляцо) — соломою! За тиждень тут спалюють у грубках всю ту солому, яку можна побачити в Парижі на базарі св. Лаврентія. Вчора ходив я на „фольварок“ у Верхівні, куди звозять збіжжя, де його молотять машинами, і там було на одно тільки це село, двадцять стіжків, кожен тридцять футів висотою, пятдесять футів довжиною й на двадцять кроків шириною“ (ст. 324).
Через два роки — 21 жовтня 1849 р. — як і зрозуміло, свідомість Бальзака в хліборобських справах значно поширилась, і він подає подробиці цілком українського масштабу: „В цій країні, похожій на наш Бос, не вистачає рук; тут ніколи не справляють землю, і щож тоді приключається. В цьому році мали чудову пшеницю, але ж занадто велика трава задушила колосок. Я бачив цю траву, вищу ніж я сам, з золотими колосками, в яких не було нічогісенько. Замість збіжжя кинулась, не знати чому, якась трава, маючи вигляд хліба. Це явище не є чимсь виключним для наших земель, від його пострадала вся Німеччина. Воно взяло шість десятих жнив. Ця рослина залишає такі наслідки, як саранча. В країні буває голод, коли сніг випадає на землю раніш, ніж вона замерзне, а холоду ще й досі не було (ст. 427, 29. XI. 1849).
Описуючи панську палату у Верхівні, Бальзак не замовчує де-яких дефектів життя „в царстві квітів і зелені“, як називав він Україну в одному із своїх листів ще з 1836 р.:
„Це житло, говорить він, точнісенько, як Лувр, а маєток валичиною в один із наших департаментів. Країна ця дивна з того погляду, що рядом з надзвичайним блеском бракує в ній самого необхідного комфорту. Цей маєток єдиний в окрузі, де мається лампа Карцеля й шпиталь. Маються люстри в 10 футів і нема тапетів на мурах. А Верхівня вважається найбільше роскішною на Україні, що величиною рівняється Франції. Палата, де я перебуваю, як остров серед океану — то хліба й степи якогось азіятського розміру“ (ст. 326. XI. 1847).
Довідуємося також і про персональне помешкання Бальзака у Верхівні: „Жию в дуже милому помешканню, що складається із сальону, кабінету й спальної кімнати; кабінет en stuc rose, з каміном, чудовими килимами та приємним умеблюванням; вікна всі в люстрах, — таким побитом я бачу пейзаж зо всіх боків. Ви можете уявити собі, таким робом, що то за Лувр у Верхівні, в якому знаходиться на кожен випадок п'ять чи шість помешкань такого ґатунку“ (ст. 326. XI. 1847).
Де-які подробиці що-до умеблювання палати й картинної галереї, зустрічаємо в одному із пізніших листів від 21 жовтня 1849: „Гр. Анна та її чоловік привезли із Вишнівців (маєтку останнього) будильник Марини Мнішек, цариці, яка мала його в свому приданому, опис котрого знаходиться в їхньому архиві, намисто із східних перлин і шість сорочок.
- ↑ Провінція у Франції, про яку вже раніш була мова.
