ний за цього князя. Про єпіскопа ж Діонісія спочатку сказано, що літопис писаний по його благословенню. Коли згадуються ці імення вдруге, то й про князя, і про єпіскопа оповідається в однакових виразах — „при князі“ і „при єпіскопі“[1], але про єпіскопа згадується ніби-то з більшою пошаною — „при благовѣрномъ и христолюбивомъ князѣ великомъ Дмитрии Константиновичѣ и при епископѣ нашемъ христолюбивомъ священномъ Дионисьѣ Суздальскомъ и Новгородьскомъ и Городьскомъ“. Все це ніби-то вказує на керовництво в цій справі єпіскопа Діонісія, а це цілком можна погодити з думкою про манастирське походження літопису.
Хто ж був цей Діонісій? Імення це мало відоме і тільки побіжно згадується навіть у таких творах, як „Описаніе Кіево-Софійскаго Собора и Кіевской Епархіи“ мітрополіта Евгенія, „Исторія Русской Церкви“ мітрополіта Макарія і новіша праця пок. Е. Голубінського. А тим часом це був один з найвидатніших представників тодішнього духовенства і один з найяскравіших представників південно-руських культурних впливів на Московщині. Родився Діонісій на Київщині біля 1300 р.; навчившися читати й писати, він за молодих років присвятив себе чернечому життю. Він прийняв постриг у Печерській Лаврі і дістав ім'я Діонісія (його звали Давидом). Але спокійне життя в Печерському манастирі не задовольнило його; він прагнув трудів такого життя, яке проводили колись фундатори цього манастиря. І от разом з кількома такими ж трудівниками, він, залишає Київ, і мандрує в далекі північні країни. Але бажаючи все-ж таки заховати звязок з Київом, він бере з собою ікону печерської божої матери та де-які инші ікони. Після довгої мандрівки він спиняється в пустинній, але надзвичайно гарній місцевості на березі Волги, в кількох верстах від Нижнього Новгорода. Тут заснував він манастир, який назвав Печерським, викопав печерю й збудував церкву Вознесення. Вознесенський манастир існує і тепер в околицях Нижнього Новгорода, хоч і не на старому місці: старий манастир був зруйнований в 1597 році обвалом і був перенесений на инше місце недалеко від старого. Це одна з найбільш мальовничих околиць Нижнього Новгорода. Це місто і взагалі нагадує Київ, а Печерський манастир дуже подібний до Видубецького манастиря: він також збудований на правому високому березі Волги, звідки відкривається чудовий краєвид лівого низького берега, він також увесь тоне серед зелених садів і також сполучений з містом прегарною дорогою, що йде вздовж річного берега, і якій також загрожують обвали. Манастир був заснований в 1330 році. Діонісій був першим його настоятелем і енергійно працював над його організацією. Він завів у манастирі, — взявши приклад з КПЛаври — „студійський устав“, приймав нових ченців лише після попередньої спроби, керував їх діяльністю. Кількість братії швидко збільшувалася і нарешті дійшла до 900. Тоді Діонисій вибрав собі 12 помічників, яким і доручив керування братією. Де-які з цих помічників потім також залишали Нижній Новгород і закладали нові манастирі. Особливу славу здобули споміж них двоє нижегородців Евфимій Суздальський та Макарій Жовтоводський. Діяльність Діонісія звернула на нього увагу духовної влади й йому був даний сан архімандрита, а в 1371 р. він був посвячений на єпіскопа суздальського та нижегородського. Це нове призначення примусило його покинути Печерський манастир і оселитися в Нижньому Новгороді. Тут він здобув ласку великого кн. Дмитра Константиновича і брав участь у де-яких політичних подіях (під час одної сутички з татарами він був навіть поранений стрілою). Серед духо-
- ↑ Тому я думаю, що і першим разом давальний відмнінок „Дмитрію Константитиновичу“ треба розуміти як dativus absolutus „при Дмитріи Константиновичѣ“.
