раючу. На передньому плані сидить чтець, у східньому вбранні; він зупинився читати, озирнувся на Марію, котра тільки що віддала духа; голова її безживно лежить на подушці, руки важко впали на ліжко. Апостоли стоять разом з жінками, котрі не припиняють плачу, ліворуч від ліжка. Попереду стоїть Петро, він підвів подушку з головою Марії та пробує затримати життя, даючи їй нюхати хустку з ліками. Лікар у чалмі пробує дізнатися по пульсу, чи є життя у тілі, що лежить перед ним. Але душа Марії не належить вже до землі. Тоді, як всі повні горя за земну смерть, з неба сходить хмара, з котрої йдуть хвилі світу на ліжко й на мертве тіло. Серед цього світу сходить янгол у супроводі маленьких янголочків і хоче взяти душу Марії. Долішні фігури вирисовано надзвичайно ретельно, але янголів і хмари лише трошки накреслено.
До нас, як згадано, дійшли малюнки Шевченка з трьох частин цієї гравюри, які досі ще не видано, й котрі ми тут і подаємо, а саме: фігура лікаря разом з сусідньою фігурою, чтець (обидва в Київському Історичному Музеї імени Шевченка) та священика з хлопцями (у збірці Є. Є. Рейтерна в Ленінграді).
Таким чином, повторюю, Шевченко добре студіював твори Рембрандта. Але все-ж таки головна вага спільности між цими артистами полягає у соціяльних умовах: Рембрандт є виразник у мистецтві ідеалів робітничого голандського народу, за того часу, коли той тільки що одержав перевагу над своїми ворогами; Шевченко є виразник такогож українського народу, за тих часів, коли почався його національний рух.
