— Прощай, друже, прощай! — ще раз гукнув Гленарван.
— Чи побачимося коли ще? — озвався Паганель.
— Quion sabe (хто знає)? — мовив Талькав, піднісши руку до неба.
Це його останні слова, що долетіли до човна крізь гомін хвиль.
Коли човен виплутався з-поміж мілизни, його хутко понесло за течією. Довго видно було на дюнах непорушну постать індіянина, але ось силует його все менший, менший, а оце вже й зовсім зник він у далині.
Коли човен причалив до яхти, Роберт перший зліз на борт «Дункана» та кинувся на шию Мері. Радісні привітання залунали в повітрі.
Так завершився перехід крізь Південну Америку навпростець. Ні гори, ні річки, жодні перешкоди не могли спинити відважних подорожніх. Підтримувала їх їхня енергія, їхня непоборна мужність. А з людською неприязню їм ще не довелося стрінутися.
