Перейти до вмісту

Сторінка:Жюль Верн. Діти капітана Гранта (1929).pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Так, так, цього можна побоюватися, — сказав майор.

— Ще додам, — казав знову лорд Гленарван: — що ця пляшка, нещільно заткнута, неодмінно потонула-б; це щастя, що її проковтнула акула та принесла до нас на „Дункан“.

— Певна річ, — відповів Джон Мангльс: — та проте, краще було-б зловити цю знахідку серед широкого вільного моря, під певно визначеною довжиною та широтою. Тоді можна було-б визначити атмосферові та морські течії, отже, пізнати звідкіля, чи яким шляхом вона пропливла. Але з таким посередником, як ці акули, що можуть пливти і проти вітру, і проти морської течії, можна справді розгубитися.

— Ось побачимо, — сказав лорд Гленарван.

Саме на цю мить він надзвичайно обережно витягнув затичку, і міцний солений дух сповнив повітря.

— Ну, що-ж там? що? — по жіночому нетерпеливилася леді Еллен,

— Так! — гукнув Гленарван: — на моє вийшло! Папери!

— Документи! Документи! — скричала леді Еллен.

— Але, — гукнув Гленарван: — здається вони досить попсувалися, бо в пляшці вохко, і витягнути їх з середини неможливо; вони поприлипали до стінок.

— Розіб'ємо пляшку! — сказав Мек Наббс.

— Я-б волів зберегти пляшку цілу, — зауважив лорд Гленарван.

— Так само й я, — сказав майор.

— Так то воно так, — мовила леді Еллен: — але те, що в середині, коштовніше за своє вмістище, отже є рація пляшку зламати.

— Нехай мілорд відломить тільки шийку пляшки, — порадив Джон Мангльс, — тоді можна буде витягнути документи, не попсувавши їх.

— Ну, швидче-ж, швидче, любий Едварде! — гукала леді Еллен.

Инакше зробити було годі, і лорд Гленарван зважився. Уламки шийки від удару впали на стіл, і присутні побачили кілька злиплих шматків паперу. Гленарван обережно їх витягнув, одділив один од одного й розправив перед собою, а леді Еллен, майор і капітан тиснулися навколо нього.

Розділ II.
Три документи.

Ці напівзнищені шматки паперу лорд Гленарван уважно розглядав протягом кількох хвилин. На них можна було помітити лише кілька нерозбірних слів, що залишилися від майже зовсім стертих рядків. Він крутив це шмаття на всі боки, дивився на світло, вдивлявся в найнезначніші сліди