— Ви також, як і я, пане, один з пасажирів „Рангуну“, що прибув учора?
— Так, пане, — холодно відповів містер Фогг, але я не маю чести…
— Вибачте, я думав, що найду тут вашого слугу.
— Ви знаєте де він? — швидко запитала молода жінка.
— А хіба-ж він не з вами? — відповів Фікс, вдаючи з себе дуже цим здивованого.
— Ні, — відказала містріс Ауда. — Він не показувався з вчорашнього дня. Чи не виїхав він без нас на „Карнатику“?
— Без вас, пані?.. Але, прошу вибачення за моє запитання, ви також намірялись виїхати цим пароплавом?
— Так, пане.
— Я теж, шановна пані. І дуже неприємно вражений тим, що „Карнатик“ полагодився й вирушив в море на дванадцять годин раніще визначеного термину, нікого не сповістивши про це. Тепер мусимо ще цілий тиждень ждати слідуючого пароплаву.
Коли Фікс вимовляв слово „тиждень,“ то його серце радісно забилось. Тиждень! Фогг залишиться на цілий тиждень в Гон-Конзі! За цей час встигне дійти наказ. Нарешті щастя повернулось на бік представника закону.
Можна собі уявити яке вражіння зробило на його спокійне заперечення містера Фогга.
— Але ж, я гадаю, що в порті єсть і другі пароплави крім „Карнатика“. І, запропонувавши руку містріс Ауді, містер Фогг попростував до доків шукати корабля, готового вирушити. Збентежений Фікс поплентавсь за ними. Його неначе якась невидима нитка привязувала до цієї людини.
