лось погано. Короткі хвилі зменшували її ходу. Встояти на містку що далі було трудніше.
Вранці повітря ще більш посвіжіло. На небі з'явились передвісники шквалу. Барометр визначив зміну години, живе срібло дуже хиталось: денні зміни стали непоправними. З південного сходу море наче підіймалось довгою хвилею, яка віщувала бурю. Звечора захід був червоний; море блищало фосфоричним світом.
Лоцман довго дивився на небо, яке не віщувало нічого доброго й щось бурчав крізь зуби. Опинившись поблизу містера Фогга, він тихо промовив до його:
— Можна усе казати вашій мосці?
— Усе — відповів Філеас Фогг.
— Буде шквал.
— З півночі чи з півдня? — запитав Філеас Фогг.
— З півдня. Треба ждати тіфону.
— Ну, з півдня, то це сількись. Він тільки нам допоможе.
— Коли ви так дивитесь на речі, то мені нічого більш додати — відмовив лоцман.
Передчування Джона Бунсбі не обдурили його. Трохи раніще тіфон, як каже відомий метеорологіст, виявився б лишень, цілою течією елєктричного полум'я, але зараз під час зімового рівноденства він міг розвинутись з жахаючою силою. Лоцман завчасу зробив всі заходи, щоб шквал не дуже пошкодив судну. Вітрила було прибрано брам-стеньги знято, реї спущено аж до містка, люки щільно задраєно. Ані краплини води не могло протекти в середину. Залишили одно тільки вітрило форстеньги — стаксель, трьохкутне вітрило з міцного полотна, яким замінювали грот-контр бізань, щоби шкуна йшла за вітром. Почали ждать.
Джон Бунсбі пропонував пасажирам зайти в каюту, але в цій малій світлиці, майже без по-
