— Який?
— Шанхай.
Спочатку лоцман був так здивований тією відповідю, що не зрозумів, скільки в ній упертости й сміливости. Потім він скрикнув:
— Так! Правду кажете, ваша мосць! в Шанхай!
І „Танкадера“ не спиняючись продовжувала свою дорогу на північ.
То була страшна ніч! Шкуна якимсь дивом лишилась цілою. Два рази її заливало хвилею, й все могло бути знесеним водою, але все було міцно привязано. Містріс Ауда була змучена, та однак неможна було почути від неї ніякої скарги. Містеру Фоггові часто доводилось кидатись до неї, щоби захистить од шалених хвиль.
Знову стало світати. Хуртовина не вщухала, але вітер змінився й подимав з південного сходу. Ця переміна була сприяюча „Танкадері“ й вона пустилась по ревучих хвилях. Море ще не встигло заспокоїтись од першого вітру, старі хвилі стрічались з новими й, напевне, не так міцно збудоване судно було б роздушеним.
Иноді, крізь туман внднівся берег, але ж нігде не видко було жадного судна. „Танкадера“ одна змагалась з морем.
Опівдні з'явились незначні ознаки, що швидко скінчиться негода. Надвечір вони ще більше виявились.
Буря була, хоч недовга, але надзвичайна по силі. Змучені нею пасажири могли попоїсти й трохи відпочити. Вночі було порівнююче тихо. Поставили вітрила з двома рифами. Прудкість судна була досить великою. Другого дня, 11-го, по сході сонця Джон Бунсбі визначив де знаходиться шкуна. Виявилось, що вона була за сто миль од Шанхаю.
