Зрозуміло, що Паспарту було зовсім не весело одягатись у середньовікові вбрання й він пригадав свою сумну молодість, коли йому причепили до плечей величезні крила, а до лиця ніс в шість футів завдовшки. Але, нарешті, той ніс був його заробітком і Паспарту мусів до нього звикнути.
Паспарту вийшов на сцену й вмостився вряд з другими своїми товаришами по роботі, що мали скласти підставу колесниці Джагернаута. Всі полягали на землю позадиравши носи вгору. Слідуючий ряд еквілібрістів виліз на кінці їхніх носів, далі, ще вище ліг третій та четвертий ряд, аж поки чудна будівля з людських тіл не досягла стелі театру.
Театр здрігнувся від оплесків та криків захоплених глядачів. Музики старались зо всих сил, коли враз пирамида захиталась, втратила рівновагу, один з нижніх носів вискочив і вся будівля розсипалась, як двірець з карт.
А сталося це все через Паспарту. Бо він зірвався з свого місця й без допомоги крил перескочив через рампу, та вибравшись на правий бік галєрії, впав коло ніг одного з глядачів.
— Містер Фогг! — скрикнув він.
— Ви?..
— Я!
— То ходім на пароплав.
Містер Фогг, містріс Ауда, яка теж була в наметі і Паспарту швидко попрямували до дверей. Але там вони зустріли поважного Батулькара, що дуже розгнівався й заявив про втрати каси через вихід з трупи Паспарту. Філеас Фогг заспокоїв його, кинувши жменю банкових білетів. В шість з половиною годин, коли саме мав вирушити американський пароплав, Філеас Фогг, містріс Ауда й Паспарту, як був з крилами на
