тип англійця, який навіки заховано талановитим пензлем Анжеліки Кауфман. У всіх випадках життьових джентльмен цей зоставався цілком урівноваженим, статковитим та пунктуальним. І, справді, Фогг був втілена точність. Це навіть одбивалось на його руках та ногах. В тому нема нічого дивного, бо як у людей, так і тварин частини їх тіла можуть виявляти пристрасті й духовні зворушення.
Філеас Фогг належав до тих математично достотних людей, які ніколи не квапляться, проте всюди встигають вчасно, не витрачаючи жадного зайвого руху. Філеас Фогг ніколи не робив непотрібного кроку, вибіраючи найкоротчу путь. Він не марнував жадного погляду, жадного руху. Ніхто не бачив його ніколи збентеженим, чи зхвильованим або занадто поспішним. Через все це зрозуміло, що жив він у самоті й не мав ні з ким ніяких стосунків, бо при стосунках з людьми раз-у-раз повстають якісь непорозуміння, з котрими доводиться рахуватись, а тому, що непорозуміння чинять усякі перешкоди, Філеас Фогг уникав тих непорозумінь, оскільки те було можливо.
Що до Жана Паспарту, справжнього парижця, то, проживаючи в Англії вже п'ять літ, він не міг знайти собі хазяїна до вподоби. Він не належав до тих Фронтелів чи Маскарілів з жорстким поглядом, котрі кидаються та за-високо несуться, а навспражки нічого неварті. Це був, навпаки, душа чоловік. Його привітне обличчя, трохи жагучі, випнуті наперед губи, ніби завжди готові до поцілунків чи до товариської бесіди, зразу навертали до нього сімпатію й довірря. Це була одна з тих лагідних, догадливих істот, котрі так міцно додержують дружби. В блакитних очах його завжди відбивались веселощі й задоволення,
