зонів. Величезні армії цієї дикої худоби часто запружують дорогу потягам. Тисячі цих дужих биків переходять иноді дорогу перед самим потягом так, що доводиться зупинятись і ждать, поки не увільнять линії. Проїхати проміж їх густими рядами немає ніякої змоги.
Так сталося й тепер. Біля третьої години череда тисяч в десять, або й дванадцять голів затопила залізничу путь. Машинист зменшив хід і спробував було орудувати снігорізом, але це нічого не помогло. Довелось зупинитись і чекати.
Бізони йшли спокійною ходою та зрідка голосно ревли. На зріст вони були більші від європейських биків, хвіст і ноги у них були кориткі, загривок виступав наче м'язовий горб, роги на прикорні широко розгалужувались, голова, в'язи та плечі вкривала довга грива. Нічого було й сподіватись на те, щоб припинить це переселення. Вибравши який-небудь напрямок, бізони йдуть не відступаючнсь од його та не звертаючи уваги ні на які перешкоди. Жадна гребля не стримала б цього потоку живого м'яса.
Пасажири повиходивши на площі вагонів, з цікавістю дивились на цю незвичайну картину: але той, кому треба було як найпильніще їхати швидко, Філеас Фогг, зоставався на своєму місці, філозофично дожидаючись, коли бізони забажають увільнити шлях. Паспарту дуже дратувала ця перешкода в дорогі через череду бізонів. Він готовий був вжити проти них ввесь свій збройний запас.
— Ну й сторінка! — гукав він. — Звичайні бики спиняють потяги та йдуть собі ніби їм діла немає до того, що вони затримують швидкий потяг. Цього напевне й містер Фогг не зауважив в своєму маршруті, і куди дивиться той машинист? Пустив би паровика просто на це бидло.
