Ледве пішов містер Фогг, як Фікс вже зрозумів, що зробив велику дурницю. Стільки стежив за цією людиною, майже навкруги всього світу, а тепер спустить з очей! Натура його перемогла збентежене сумління. Він винуватив, він проклинав себе, він дорікав собі так, як тільки міг дорікати старшина вишукуючої поліції своєму аґентові, що попався в немудру пастку.
„Зовсім по дурному я зробив, — міркував він про себе. — Той француз напевне сказав йому хто я. Він пішов і, безумовно, не повернеться. Де його тепер знайдеш, і як це я дозволив себе обдурить, коли в мене в кишені є наказ про його заарештовання! Цілковитий я дурень“!
Так міркував Фікс, а час, як умисне, тягся занадто довго. Він не знав, що робити. Инколи в голову йому приходила думка розповісти все містріс Ауді, але Фікс швидко відкидав цю думку, вгадуючи, що відповість йому на це зажурена пані. Що його тут чинити? Він готовий був піти слідом за містером Фоггом по вкритій снігом рівнині. Це було навіть можливим, бо їх слід видко ще було на снігу. Але далі цей слід вкрився новим шаром снігу. На одну хвилину йому забажалось кинуть усю справу. Неначе умисне, швидко з'явилась можливість поїхати з станції Керней далі, продовжуючи цю нещасливу подорож. О другій годині зі сходу почулись свистки. Падав густий мнягкий сніг, але крізь його виринула наче якась велетенська тінь з жовтою блискучою плямою спереду. Побільшена туманом, та тінь мала надзвичайний, фантастичний вигляд.
Потягу з того боку не ждали. Викликана телеграфом допомога не могла так швидко надійти, а потяг з Сан-Франціско мав прийти тільки на другий день. Але справа швидко роз'яснилась. То помалу йшов паровик, той самий, якого Пас-
