гроти Казерії й острова Сальсету, ці чудові зразки буддійської архитектури.
Зовсім навпаки. Він пішов з пашпортної контори простісінько до двірця, де казав дати собі обід. Йому дали фрікасе з трусиків, яке він, покуштувавши, не зважаючи на смачну підлеву, знайшов неможливим. Він подзвонив до метр-д'отеля.
— Це по вашому трусик? — запитав він, пильно дивлячись в вічі метр-д'отелеві.
— Так, мілорде, — відповідав шахрай, — це трусик з джунглів.
— А він не нявчав, коли його забивали?
— Нявчав?! На Бога, мілорде! Щоб трусик нявчав?! Присягаюсь вам…
— Доволі, — сухо перепинив його мову містер Фогг. — Раджу вам пригадать однак, що колись кішки в Індії вважались священними тваринами. Добрі то були часи!
— Для кішок, мілорде?
— Для кішок, а може й для мандрівців.
Зробивши той закид, містер Фогг спокійненько продовжував обід.
По де-якім часі після містера Фогга на беріг зійшов і Фікс; він негайно звернувся до бюро директора бомбейської поліції.
Там, повідомивши про своє назвисько й призначення, він розповів, що має перед собою можливого злочинця, котрий вкрав гроші, й довідався, чи ще не прийшов наказ про його арешт. Але нічого ще не було одержано. І дійсно, наказ видано було після того, як виїхав містер Фогг і він не міг його наздогнати.
Це дуже неприємно вразило Фікса. Він сподівався одержати наказ про арешт од директора бомбейської поліції, але той відмовився видати потрібне розпорядження. Справа торкалась поліції
