— Сутті, — відповів сер Кромарті — це людська жертва, але жертва з доброї волі. Оту жінку, що ви оце-но бачили, завтра вдосвіта буде спалено.
— А, харцизники! — скрикнув Паспарту, піддаючись проти волі обуренню.
— А то що за мертвяк?
— То тіло її дружини, незалежного раджі Бунделькунду.
— Як? — допитувався далі Філеас Фогг, без найменшого зворушення в голосі — цей варварський звичай і досі істнує в Індії й англійці не спромоглись його знищити?
— В значній частині Індії, — відповів сер Кромарті, — таких жертв вже не приносять. Але в цих диких країнах ми не маємо ніякого впливу, особливо в країні Бунделькунд. По всьому північному боці Віндійських гір панують вбивці та грабіжники.
— Бідна, — промовив Паспарту — спалять живцем!
— Так, спалять — одповів отаман. А коли-б вонаі не згодилась на це, то ви не можете собі уявити, як неможливі умовини поставить їй родина. Їй обстрижуть коси, будуть морити голодом, ледве годуючи кількома жменями рижу, її скрізь з призирством гнатимуть мов-би якусь огидливу тварину, поки нарешті вона загине десь в кутку, як паршива собака. В більшости випадків тільки жах до такого істнування силує індійську жінку йти на добровільну муку. Кохання та релігійний фанатизм рідко грає тут якусь ролю. Але, иноді така офіра буває цілком цо добрій волі й тоді потрібні енергійні заходи уряду, щоб перешкодити її виконанню. Років кілька тому, коли я стояв в Бомбеї, до губернатора прийшла молода вдова з проханням дозволити спалити себе враз зі своїм чоловіком. Цілком зрозуміло, що губернатор не дозволив.
