Містріс Ауда почала прокидатись від оп'янення. Її очі знову набрали того виразу лагідної покірности, якої відріжняються очі індуських жінок.
Король Усаф Уддаул, котрий був разом і поетом, так змалював красу королеви Альменагари:
„Її блискучі кучері, розділені по середині рівним проділем, оточують гармонійні риси її тендітного личка та ніжних гладеньких щічок, свіжих і білих, як перлини. Її ебенові брови мають форми лука бога кохання Ками, такіж небезпечні, як його стріли. З-під довгих шовкових вій блищать чорні очі, в яких, немов в священних озерах Гімалаїв, одбивається чорний небесний колір. Дрібні та рівні білі зуби горять білим вогнем серед складених в усмішку уст, немов краплини роси в напіврозвиненім квіті гранатового дерева. Її маленькі вушка, оксамитові ручки та пухкі й ніжні, як пупянок лотосу, ніжки, блищать, немов кращі перлини Цейлону, немов видатніші самоцвіти Голконди. Над її гнучким та тонким станом, який легко обхопити однією рукою, здіймаються пишні дівочі груди, де ховаються кращі скарби молодости. І під цією легкою тунікою вона здається вилитою з срібла святою рукою вічного скульптора Віквакарми“.
Але й не вживаючи цих поетичних прикрас, досить буде сказати, що містріс Ауда була чарівною жінкою, в самім европейськім розумінню цього виразу. Вона бездоганно розмовляла по-англійському, й парс не прибільшував, кажучи, що виховання примусило зовсім переродитись молоду жінку.
Однак зосталось вже небагато часу до вирушення потягу. Парс дожидався. Філеас Фогг заплатив йому, скільки умовився, але нічого більш не додав. Це трохи здивувало Паспарту, котрий
