Розважаючи подрібно одержану відмову, найбільше гнївала Кипріяна частина правди, яка дїйсно містила ся в грубих словах п. Веткінса. Дивувало його тепер, як був мало прозорливим, як взагалї міг на подібну відправу наразити ся. Дїйсно не думав нїчого про пропасть, яка віддїлювала його від дївчини, бо ріжниця майна, вихованя, раси і окруженя, досї цїлком не псувала йому гумору.
До сього родина Кипріяна занимала в Франції становище о стільки висше, від простого фармера, що колиб Кипріян коли небудь подумав про ріжницю, заходячу поміж ним а власником Вендерґарт-копальнї, думав би мабуть, що робить честь сьому останньому, прохаючи о руку його дочки. Гостра проповідь пана Веткінса розвіяла сї іллюзії, а Кипріян мав доволї здорового розуму, щоби признати слушність увагам фармера і не почувати себе обидженим відмовою, яку тепер вважав за оправдану.
Думки отті цїлком природно не зменшили сили удару. Тепер, коли мав втратити Алїсу, почув з подвійною силою, як дорогою стала вона йому через оттих три місяцї, від коли пізнав її.
Якже видав ся йому сей час далеким! Бачив себе, як по важкій дорозї, серед хмар пороху й спеки, прибув до мети своєї довгої подорожі з одної півкулї світа до другої. Аж до Капштату їхав в товаристві приятеля і товариша Фарамона Барта, який саме вже в третє удавав ся до Африки на ловецьку прогульку.
З Капштату Барт поїхав до краю Бассутів, де задумав зібрати віддїл муринів, який товаришив би йому в ловецькій виправі, а Кипріян помістив ся в омнїбусї, запряженім в сїм пар коний, щоби відбути в нїм дорогу яка вела до властивої країни діямантів.
