— Говоріть, прошу, слухаю вас!
— Пане, маю честь просити о руку вашої дочки.
— Так. Дивує вас моя просьба? Чи вільно однак менї знати, що бачите в нїй так незвичайного? Маю 26 лїт і називаю ся Кипріян Мере́. Скінчив я полїтехнїку й одержав дипльом гірничого інжінєра. Родина моя тїшить ся загальною пошаною, помимо сього, що не зачисляєть ся до богатих. Конзуль французький в Капштатї може, якщо ви сього забажаєте, потвердити правду моїх слів, як також, звісний вам та цїлій околицї, відважний стрілець, а мій приятель, Фарамон Барт.
Приїхав я тут висланий академією наук та французьким правительством.
Минувшого року я здобув нагороду імени Гюдарта, за працю про хемічний склад вульканїчних скель Овернїї. Розвідка про дїямантові поля в Уелю, яку кінчу, буде мабуть добре принята науковим світом; якщо поверну ся до Парижа, жде мене становище при школї гірничій; замовив я вже навіть помешканє при Унїверситетській вулицї під ч. 104 на третому поверсї. Доходи мої виносять 4,800 франків, не є се богато, можу однак легко сю суму подвоїти: приватними лєкціями, конкурсовими нагородами та співробітництвом в наукових журналах. Додам ще, що
