Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


5. Хворий

 Скупо нам було на ласки.

 Наша хата над самою річкою. Ні, не над річкою. Колись там протікала річка повз самі вікна, а теперь залишалась перед вікнами сама затока — Циганка.

 Це було рано по весні. Розлилася вода і затопила всю толоку, затопила городи круг нашої хати; тільки у дворі не було ще води, кругом же вода.

 Був надзвичайно прозорий весняний, соняшний день. Вгорі і внизу світило сонце і видбивалося в моїх очах. Блакитне небо, і чорні води, і білі неви кружляли в прозорім повітрі. Якось не хотілося з двору у хату входить.

 Пам'ятаю, чомусь усе виносили з хати: дівани, стіл, ліжко, постіль і одежу. Виносили, розставляли і розвішували скрізь по двору. Я забрався на діван, на подушку, закутався в сіряк і з такою приємністю дивився в далечину! Потім, приплющивши очі, дивився на обидва сонця — внизу і вгорі.

 Довгі-довгі, рівні, тоненькі проміння тяглися од сонця аж до моїх очей… черввоні, жовті, білі… і так приємно… По кожі

14