Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
5. Хворий

Скупо нам було на ласки.

Наша хата над самою річкою. Ні, не над річкою. Колись там протікала річка повз самі вікна, а теперь залишалась перед вікнами сама затока — Циганка.

Це було рано по весні. Розлилася вода і затопила всю толоку, затопила городи круг нашої хати; тільки у дворі не було ще води, кругом же вода.

Був надзвичайно прозорий весняний, соняшний день. Вгорі і внизу світило сонце і видбивалося в моїх очах. Блакитне небо, і чорні води, і білі неви кружляли в прозорім повітрі. Якось не хотілося з двору у хату входить.

Пам'ятаю, чомусь усе виносили з хати: дівани, стіл, ліжко, постіль і одежу. Виносили, розставляли і розвішували скрізь по двору. Я забрався на діван, на подушку, закутався в сіряк і з такою приємністю дивився в далечину! Потім, приплющивши очі, дивився на обидва сонця — внизу і вгорі.

Довгі-довгі, рівні, тоненькі проміння тяглися од сонця аж до моїх очей… черввоні, жовті, білі… і так приємно… По кожі

14