Скупо нам було на ласки.
Наша хата над самою річкою. Ні, не над річкою. Колись там протікала річка повз самі вікна, а теперь залишалась перед вікнами сама затока — Циганка.
Це було рано по весні. Розлилася вода і затопила всю толоку, затопила городи круг нашої хати; тільки у дворі не було ще води, кругом же вода.
Був надзвичайно прозорий весняний, соняшний день. Вгорі і внизу світило сонце і видбивалося в моїх очах. Блакитне небо, і чорні води, і білі неви кружляли в прозорім повітрі. Якось не хотілося з двору у хату входить.
Пам'ятаю, чомусь усе виносили з хати: дівани, стіл, ліжко, постіль і одежу. Виносили, розставляли і розвішували скрізь по двору. Я забрався на діван, на подушку, закутався в сіряк і з такою приємністю дивився в далечину! Потім, приплющивши очі, дивився на обидва сонця — внизу і вгорі.
Довгі-довгі, рівні, тоненькі проміння тяглися од сонця аж до моїх очей… черввоні, жовті, білі… і так приємно… По кожі
14
