мене зробились тоненькі-тоненькі і ноги тоненькі-тоненькі… І в руках у мене вже не жлукто і не піч, а тоненька-тоненька ниточка…
Я з острахом кидаюсь… Із радістю бачу, що знову я такий самий, як і був, зі своїми руками й ногами. І мати коло мене…
І знову мені стало так само хороше, приємно. Мороз проходить по кожі. Тепла рука матері на голові. Бліде обличчя з мнягкою усмішкою…
І мнягка, приємна напів-тьма весняного вечора.
То було влітку. Мені ще було років зо три, чотири. Влітку був для матері найкращий заробіток. Перед хатою річка й толока. Мати білила полотно.
Збоку на толоці, перед самою левадою якогось багатія стояли казани білітниць і величезні жлукта: в казанах гріли воду, а в жлуктах було пересипане попілом полотно. Коло казанів було весело, завжди людно. Зранку до вечора і майже що-дня під казанами горів вогонь; кипіла й шумувала
16
