Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


мене зробились тоненькі-тоненькі і ноги тоненькі-тоненькі… І в руках у мене вже не жлукто і не піч, а тоненька-тоненька ниточка…

 Я з острахом кидаюсь… Із радістю бачу, що знову я такий самий, як і був, зі своїми руками й ногами. І мати коло мене…

 І знову мені стало так само хороше, приємно. Мороз проходить по кожі. Тепла рука матері на голові. Бліде обличчя з мнягкою усмішкою…

 І мнягка, приємна напів-тьма весняного вечора.


Я утопився

 То було влітку. Мені ще було років зо три, чотири. Влітку був для матері найкращий заробіток. Перед хатою річка й толока. Мати білила полотно.

 Збоку на толоці, перед самою левадою якогось багатія стояли казани білітниць і величезні жлукта: в казанах гріли воду, а в жлуктах було пересипане попілом полотно. Коло казанів було весело, завжди людно. Зранку до вечора і майже що-дня під казанами горів вогонь; кипіла й шумувала

16