громадських орґанізацій, Ради салдатських депутатів, Ради робітничих депутатів, коаліційної студентської Ради), на яких знову на адресу Ц. Ради і всього українського руху посипалися обвинувачування в „міщансько-буржуазному націоналізмові“ (слова голови Ради робітн. депутатів Незлобіна), в „творенню подвійної власти, яка поведе до анархії, пагубної і для російської революції і для української автономії (слова с-р. Фруміна, а потім і с-д. Балабанова) і тому подібних гріхах проти революції, демократії і російської республики. Представник большевиків, хоч і визнавав акцію правительства „хибною“, проте також найбільше спинився на „шовіністичних настроях українських з'їздів“ і на росшифровуванні „буржуазної природи Центральної Ради, що опірається на заможне селянство“, а достойний пера великого художника київський „городничий“ (начальник міліції) Лєпарський знову здивував світ своєю ориґінальною заявою, що він взагалі „вважає український рух сумним явищем“.
Заговорила московська демократія і там, в себе на Московщині. Всеросійська Рада селянських депутатів, обміркувавши домагання Центральної Ради у Временного Правительства і Універсал її, винесла, під проводом російських соц,-революціонерів (відомих федералістів), досить ориґінальну постанову, в якій дивним дивом сплелися до купи теоретичне визнання і обстоювання найширшої автономії України і практичне засудження самого зародку цієї самої автономії. Росписавшись в своєму федералізмі і прихильности до автономії України, Виконавчий Комітет Вер. Ради Селянських Депутатів постановив:
1) „Вважати цілком справедливою відмову Временного Правительства негайно проголосити автономію України, бо таке право йому не належить і проголошення цієї автономії означало б, що Временне Правительство захвачує права Установчих Зборів і перевищує дану йому народом владу. 2) Через це ж саме Виконавчий Комітет Всеросійської Ради Селянських Депутатів вважає неправомірним і небезпечним видання Українською Центральною Радою Універсала, який проголошує негайне здійснення повної автономії України, скликання Українських Установчих Зборів — для видання основних законів України, і який ставить Центральну Раду наче-б-то в становище Верховного Правительства України“.
Мотивувавши далі ще раз докладно, через що саме московське селянство (чи може краще сказати, московські с-р.) вважає „неправомірним, небезпечним і помилковим“ видання Універсалу (між иньшим і через те, що політика Центральної Ради вела до самостійного вирішення земельного питання на Україні), Виконавчий Комітет Всер. Ради Селянських Депутатів закінчив свою резолюцію заявою, що він… „важає потрібним скасування Українською Центральною Радою виданого нею Універсалу“.
Та проте перелом в настроях московської демократії і пануючої демократії на Україні в бік необхідности порозуміння з українською демократією виявився після видання Першого Універсалу досить виразно. Поруч з голосами обурення і нарікань почулися і голоси, які кликали до спокійного обміркування створеної ситуації і мали відваги на стільки, щоб обвинувачувати не Центральну Раду, а Временне Правительство за його легковажне і несправедливе відно-
