7 липня прибув він у Демотику, „де заночували ми і пізнали ся з тамошними людьми, з якими перед тим в часї побуту тут небіщика Карла бачив ся я, коли то в р. 1714 останнього червня прибувши до небіщика Карла, жив я в сїм містї аж до королївського виїзду з турецької землї, себто до 23 жовтня. Тепер станули ми в замку на горі, де сані хрнстіяни, окрім одного Турчина, який пильнує сього замку, зачиняючи і відчиняючи його в означенім часї. На долї натомість були самі Турки, де перед тим стояв небіщик король в однім не дуже вибагливім дворі і де я також разом з иншими шведськими ґенералами і офіцирами стояв“.
„8 липня хотїли ми з паном капітаном їхати півтора милї, щоб побачити один міст, про котрий розказують, що цїла Европа не має йому рівного — має мати в собі 360 склепінь“. Одначе при сїм зазнав він з боку Турків перепони: каді дивив ся на нього з підозрінєм, одержавши від Греків непевні відомости. Пізнїйше просив аґа вибаченя за се і позволив їхати без конвою, одначе Орлик зрік ся того, відправивши його rigida fronte et torro oculo.
В часї дальшої їзди на полуднє мусїв він ночувати в „ганї“, де були вірменські, грецькі і жидівські купцї, що торгували тютюном; христіянських домів годї було знайти. З конвоєм на 15 ослах вела дальша подорож у Кавалу, де був француський консуль. Се місто звало ся давнїйше Христіянополь, та Ґенуезцї перезвали його Кавалою за надморським замком, подібним до коня (cavallo).
Дня 15 липня попасав він в місточку Превешті у попа, у котрого знайшов жінку з Полтави. Вона перебула 10 лїт у неволи, і була продана якомусь Туркови. А що не хотїла приймити магометанської віри, бив її, колиж се не помагало, пік її розжареним зелїзом у груди і пальцї на ногах. Опісля продав її якомусь Жидови в Солуни, викупив її знов якийсь грецький купець, а вкінци попала вона до згаданого попа у Превешті, якому умерла була жінка. Сього попа обвинувачено тому в двоженстві і завішено у священничій діяльности. Тут же подибав Орлик також Топчі башу, що в дїйсности був Литовцем з Вильна, на імя Павло. Він служив був у пана Лимонта, та з Камінця утїк на Україну, служив кілька лїт під Палїєм, одначе діставши ся в турецьку неволю, перейшов на іслям. Він рад би був повернути у рідний край, одначе се було йому вже неможливим.
