ґрант, останнїй і найлїпший із справжних „Мазепинцїв“, придержував ся давних ідеалів. І не без зворушеня читав я його записки.
Вони показують нам передовсїм знаменитого стилїста і зобразителя подорожий, який при всїх неприємностях і небезпеках авантурничої подорожі по Туреччинї, мав ясний погляд на своєрідні звичаї народа і задля малих перешкод і противностий не втратив охоти до житя і надїї. Орлик був, як Мазепа і богато його українських земляків, поетичною натурою — не найменше в полїтицї! — і він був певне висше образований як більшість його сучасників і ті риси поетичної фантазії й інтелїґенції додають його дневникови особливого чару.
Особисто через ту сповідь він став симпатичнїйший і близший до читача. Пізнаємо чоловіка, — мужа і батька родини, що пережив богато, що нїколи не може переболїти втрати свого улюбленого сина Якова і з віддаленя посилає тужні думки своїм своякам. І хоч і від Мазепи і від Карла XII не все збирав подяку і нагороду, нїколи не дав зрушити ся зі своєї повної пієтизму вірности супротив наставників. Також у зрілих нещасливих роках лишив ся вірний своїм молодечим снам і як раз серед нещасть показав ся витрівалим мучеником і героєм, незнищимим оптимістом, якого тільки смерть могла примусити до вічної мовчанки.
Стокгольм, липень 1914.