Микола Костомарів має імя в українській історіоґрафії не тільки як автор моноґрафій і творець нових історіософічних ідей, але також як видавець історичних матеріялів. І коли би прийшло ся рішити, за котрою стороною його дїяльности лишило ся тривкійше значінє, — за історичними творами, чи археоґрафічними працями, — хто знає, чи не треба би на першім місцї поставити археоґрафічних видавництв. Славні моноґрафії Костомарова мали великий вплив на сучасників і справдї дали новий напрям історичній науцї; але нинї вже і Костомарівські ідеї стоять від нас далеко і його історичні твори перестали бути останнїм словом дослїду. Зате видані ним жерела не тільки не втратили доси свого значіня, але ще мабуть довгі часи полишать ся скарбницею, до якої мусить звертати ся кождий дослїдник новійшої історії України. Коли „Богдан Хмельницький“ Костомарова вже втратив давну авреолю супротив нових, навіть непевних і доривочних студій, то III том „Актів полуднево-західної Росії“, які видав Костомарів, полишив ся до нинїшного дня першорядним жерелом для Хмельниччини; те саме і ще більше треба сказати про дальші томи тихже Актів, ще менше використані для нашої науки. І хочби всї моноґрафії Костомарова втратили наукове значінє наслїдком новійших дослїдів, археоґрафічні публїкації полишаться вічним памятником його працї.
Не було доси проби звести разом і оцїнити заслуги Костомарова на полї видавництва історичних жерел. У принагідних рецензіях, що появляли ся ще за житя історика, у посмертних некрольоґах і ріжних замітках порушувано нераз сю справу, але
