досяг вершків тогочасного знання й розвитку, він добре вмів клясичних та европейських мов, він нарешті й практично захопив повітря Західньої Европи. А в Західній Европі панував тоді над розумами не тільки „фарнейський відлюдок“ з його блискучим, хоч і поверховним раціоналізмом, але й глибший Жан-Жак Руссо, що був тільки на десять років за нашого Сковороду старший. Не може бути, щоб Сковорода з його пожадливістю до знання, з його европейськими знайомостями зостався з боку від усього европейського розумового руху тих часів. І справді тогочасна просвітня література з її нахилом до опоетизування природи, з її обстоюванням за прирожденне право людини, з її приматом почування над розумом та з глибоким інтересом до етичних проблем — з усім тим, що за життя ще Сковороди строщило старий лад — не могла обминути нашого старчика. З Руссо, найпоказнійшим тієї літератури заступником, споріднювали його ще й деякі спільні риси в індивідуальности, в смаках та вподобаннях. Дарма що вдачею, життям, усім тим, що можна тонусом особи назвати, це були антиподи — спільне у їх було те, що носилося в ідеях віку. Інтерес до людини і до природи однаково становить центральний пункт у світогляді і того, і сього. Тільки що скривлений позер та мізантроп на ґрунті феодальної, з її застиглою нерівністю та поневоленням, Франції — обернувся на розлогих степах українських в чистого серцем, тією „главною мудрістю“ задоволеного старчика Сковороду. І як той, оглядаючись ніби назад, до „натурального стану людини“, вів усе ж сучасників наперед, так цей, ніби тікаючи од життя, уникаючи протестів, у питання абстрактної метафізики заглиблюючись, живим був проте протестом проти огидної дійсности й предотечею національного відродження України. З імям Жан-Жака на устах виступали діячі великої французької революції, з ідеями Сковороди в серці рушали в свою трудну путь перші працьовники українського письменства — справи, як на свій час, безперечно революційної з того погляду, що вона нові розчиняла шляхи розвитку перед широкими масами трудящого люду. Инші обставини — инші й прояви, але в самій річи з'явища безперечно багато в собі мають анальоґічного. Формою своєї діяльности Сковорода одбив крайній занепад свого рідного краю, був типовим продуктом утоми й безпорадности та апатії, того смеркового часу втіленням та ознакою. Але в ґрунті річи він був і першим же проти цього занепаду протестантом, своїм
