Прочитуючи лїтопись старого византійського хронїста Івана Малали (т. XVIII бонського виданя), я натрафив на деякі уступи, що можуть придати ся для оцїнки і зрозуміня поодиноких місць і уступів у старих памятках нашого письменства, а особливо нашої найстаршої лїтописї. Ми знаємо вже давно, що наш лїтописець користував ся грецькими хронїками Григорія Амартола і Івана Малали, але знаємо розмір того користуваня не зовсїм у повнї, тим більше, що лїтописець мав під руками певно не грецькі оріґінали, а їх болгарські перерібки. Частина тої болгарської енцикльопедії, в якій містили ся крім перекладу біблїйних книг також обі хронїки Амартола і Малали, дійшла до нашого часу і зберігаєть ся в Москві в архіві мінїстерства заграничних справ. Із того рукопису черпали пізнїйші автори староруських хроноґрафів і також автор Толкової Палеї, який до тексту тої виписки з Палеї долучив просторі виписки з болгарського хроноґрафа.
Подаю тут два такі причинки, що належать безпосередно до критики тексту нашої найстаршої лїтописи.
I. „Живяхуть звѣринымъ образомъ живущи скотськи“. Сї памятні слова містять ся в відомій лїтописній характеристицї племен сумежних з Полянами, отже Деревлян, Кривичів і ин. Сї слова здавна дивували руських істориків, бож із самого змісту характеристики тих племен, нехай і троха
