в дорогу до польського короля. Зараз по виїздї зі Львова попав на сильний віддїл Татарів, які спішили в покій Польщі против Ракоція. З початком липня наспів на двір Яна Казимира, котрий разом з помічним австрийським військом під проводом ґєн. Гацфельда забирав ся до облоги Кракова. Тут задержав ся чотири дни, чекаючи на письмо короля до Лєопольда. Здає ся, на той час припадає його просьба до польського короля, в якій, вказуючи на великі заслуги посольства для справи мира, просить для себе запомоги[1]. Відсїля поспішив до Відня, однак не застав вже тут Лєопольда, так як той 16 липня відїхав до Праги. Сюда наспів вкінци і Марціанович 5 серпня[2] а два дни опісля предложив своє посольське справозданє.
Так покінчила ся полїтична дїяльність віденського двора в справі мирового залагоджена козацько-польської війни. Покінчила ся першою пробою, яка вправдї на разі не дала позитивних вислїдів, але все таки оставила отверте поле для дальших змагань в сїм напрямі. І ми бачили, що Лєопольд I живо бажав вести дальше початі переговори, та що лише недуга Парчевича станула сьому на перешкодї. Однак незабаром полїтичні відносини бистро перемінили ся. Подвійна катастрофа, якою покінчила ся почата з таким шумом виправа Ракоція і союзників, усунула поки що грізну небезпеку зі сходу. Між тим вмішала ся Австрія чинно у шведсько-польську війну і через се звернула свою увагу більше на той бік справи. Для віденського двора було тепер найважнїйшим дїлом відтягнути бранденбурського елєктора від союза зі Шведами і приєднати собі як найбільше сторонників в Нїмеччинї. Справу козацьку полишено власній інїціятиві Польщі. Нове посольство Бєньовского, в червни 1657 р. посунуло справу польсько-козацького порозуміня о значний крок наперед. Смерть Хмельницького, союз Виговського зі Шведами з 16 жовтня 1657 р. і дальші заворушеня опізнили лише не богато дальший процес зближеня обох воюючих сторін. Гадяцька умова завершила акцію почату Парчевичем і Бєньовским.
Для Парчевича і його помічника Марціановича мало їх посольство до козаків доволї немилі особисті наслїдки. По поворотї з подорожи предложили вони рахунки видатків посольства, домагаючи ся покритя тих сум, які вони виложили з своїх
