Одміною лемківского говора єсть говор так званих Замішанцїв. Суть то жителї слїдуючих сел розсїяних межи вертепами на горбовинї в колїнї Вислока: Близенька, Гвоздянка, Коростенька, Бонарівка, Опарівка, Ріпник, Петроша Воля, Вілька Братківска, Ванївка і Чорноріки (звиш 6.500 душ).[1]
Ті Русини, окружені Мазурами, а почасти замішані між ними, близять ся бесїдою своєю найбільше до Лемків, від котрих однакож ріжнять ся подекуди виговором і декотрими другими примітами. Після переказу мають то бути потомки пійманцїв з часів воєн козацких; котрих тут яко осадників поселено. І дїйстно стрічаєм тут межи мужчинами обличя козацкі, чорняві, довгоусі, та в говорі самім тепер ледве слабі слїди нарічя україньского замітні (так н. пр. кажуть: „Маруся“, тим часом в Галичинї форма загально уживана: „Марися“). В цїлости говор Замішанцїв має на собі одтис говора лемківского. Все-ж таки Замішанцї нїколи не уживають „лем“, лише тілько, а місцево також ено, ацы і яцы; — місто лемк. єденнадцет, дванадцет двадцет, тридцет (трицет), уживають єденайцє, дванайцє, двайцє, трийцє,
- ↑ З тих сел Близенька з Гвоздянкою належить до повіту Ряшівского, Опарівка до Ясїльского, прочі же причисляють ся до повіту Коросняньского.
