Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том III (1894).djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

відувавсь Шашкевич нїчого такого, що противилось би різко поглядам, які здавна держались і серед нашої суспільности й лїтератури. Противно, лїтература наша розвивалась все досить рівномірно й рівнобіжно з иньшими лїтературами Европи, так що форми, як і що до провідних гадок. Що більше: в поезиї народній міг Шашкевич найти навіть артистичний вираз многих сих гадок, що зложені були в пишних творах лїтератур західної Европи.

Значінє Шашкевича лежить іменно в сїм, що він тїснїйше зісполив переданя книжні питомого письменства й се, що зачер з лїтератур иньших, з поезиєю й живою мовою народа. Він перший у нас відозвавсь в письменстві чистою, живою народною мовою, а через се не тілько опрокинув раз на все границю, що дїлила ще письменство від народа, але живим словом сильно порушив, оживив і потягнув за собою сучасних. Упали послїдні пута, що спиняли свобідний розвиток письменства, воно могло розвиватись дальше на своїй природній, чисто-народній основі, стати в властивім значіню слова народним. Се одна єго заслуга.

Зриваючи книжні пута письменства ставав Шашкевич і сам свобіднїйший: від яснїйше й повнїйше відчуває се, що добре й красне, се що для иньших було все ще затемнене або сумнївне.

Але є в дїяльности Маркіяна й слаба сторона, хоть не з єго вини. Єго осьвіта все таки не широка, він — хоть дуже ясно, сьвідомо й тепло відчуває се, що і як думати й робити треба — сам робить у всїм ледви початок, початок цїнний, але тілько початок. Причини сего були так в обставинах загальних, як і личних: та може й лїпше що Маркіян терпів богато! Ті що були щасливіші від него, неконечно були й лїпші: що-йно житєві терпіня надають переконаням повну ясність, силу й тривкість.

За те-ж з личних прикмет Маркіяна особливо важне й цїнне видаєсь менї се, що все що думав — думав дуже щиро, просто й сердечно, а у всїм що робив — поступав так само щиро й сердечно, давав себе цїлого, і задля того — найшов живий відгомін в серцях сучасників, зрозумінє й признанє, навіть у противників, і поклав через те основу для єдино-успішної громадскої працї. Після Маркіяна лише оден Володимир Барвіньский хотїв і умів так само щиро й горячо з'єдинити й загріти всїх, і був так само милий для всїх, бо бачили в нїм чоловіка щирого й живого. В сїй щирости й простотї думок, думок — що може й хибні що до своєї сути, але на скрізь правдиві, добрі й ясні що до заміру й цїли, бачу другу велику заслугу Маркіяна, й єго схожість з Володимиром Барвіньским. Сї власне прикмети надають дїяльности їх обох значінє, що сягає поза границї га-