ненка про „вічної памяти Гетьманщину“. І на початку XIX в., як видно з слів сердитого автора „Замѣчаній о Малороссіи“ було немало „неблагомыслящихъ и козацкимъ запорожскимъ духомъ на поенныхъ“ людей, що встоювали за нероздїльність і автономність края. А хоч з сих „предразсужденій“ не виходило в полїтицї нїчого важного, одначе для характеристики тодїшньої громади вони дуже важні і ся місия Капниста з того погляду дуже цїкава, що можна лише подякувати польському ученому за ту находку і побажати, щоб як скорше побачили сьвіт ті документи. Заразом звертаємо увагу людей, що мають можливість студиєвати архивний материял з тих часів, аби звернули увагу свою на сей момент — р. 1791 (час взагалї дуже мало вислїджений) і на ті круги, де тодї повертав ся Капнист, аби сей цїкавий факт на ґрунтї тогочасних відносин українських вияснити.
М. Грушевський.
Не для поетичної анї для язикової вартости, а яко причинок до характеристики сего писателя друкуємо тут єго переклад двох перших роздїлів „Слова о полку Игоревѣ“, доконаний 1839 р. Переклад немудрий, мова мішана, хоч має декуди інтересні чистонародні звороти і форми. Обік впливів росийських взірцїв віршових очевидний також декуди вплив Котляревського, піднесений вже д. Коцовським (Зоря 1886, стор. 416), нпр. у таких зворотах: „Редедю що зарізав сьміло“, „Бували часто по дорогах“ і т. і. Рукопис сего перекладу, в двох списках писаних рукою Левіцького, находить ся в біблїотецї „Народного Дому“ у Львові.
І. Ф.
Пѣснь о полку Игоревѣм сло́женная при концѣ XII. вѣка (1202), написана стародавнымъ тогдашнымъ Русскимъ языкомъ, теперькажъ въ XIX. вѣцѣ (1839) на Галицко-Русскій языкъ переведена стихами.
|
Не бы́ло бы красно́ почати |
