Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том IX (1896).djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

словесную и разумъ, и совокупихъ яко мѣхъ во́ды моръския, а не от своего ра́зума, но от б(о)жіа промысла. Сіи суть словеса́, да не оуже мно́го гл(агол)ю.

Сіи словеса́ азъ Дани́лъ писа́хъ в заточе́ніе на Белѣ озерѣ, и запеча́тавъ въ воску́, и пусти́хъ во е́зеро и взе́мъ ры́ба пожре́, и ята бысть ры́ба рыбаремъ, и принесе́на бысть ко князю, и нача́ ея поро́ти, и оузрѣ кн(я)зь сіе написа́ніе, и повелѣ Данила свободи́ти от го́ркаго заточе́нія[1] — Не отметай безу́мному пря́мо безумія́ его́, да не подобенъ ему бу́деши. Уже бо предстану гла(гола)ти, да не буду яко мѣхъ оуте́лъ, раня́[2] богатество оубо́гимъ; да не оуподоблюся жерновам, яко тѣ мно́гия люди насыща́ютъ, а са́ми себе́ не могутъ насититися; да не возненави́дѣнъ бу́ду ми́ру со мно́гою бесѣдою. Якоже бо птица оучаща́етъ пѣ́сни своя́, скоро вознена́видима бываетъ. Гл(аголе)тъ бо вмирских причтах: рѣ́чь продолжна́ недобро́, продо́лжена паволока. Г(оспод)и! дай же кн(я)зю на́шему силу самсонову, храбрость александрову, іосифовъ разумъ, мудрость соломоню, кротость д(а)в(идо)ву, и оумножи, Г(оспод)и, вся человѣки под руку его. Лютѣ беснующемуся дати ножь, а лука́вому вла́сть. Паче всего ненавиж стороніка перетерпліва. Аминь.


  1. Та легенда приходить ще лиш в Морозовській копії; в других її нема зовсїм. Мабуть се вже дуже пізна вставка.
  2. Може бути — замісь „роня“