Далї демонстрував д. А. декотрі з найдених річей, а також малюнок художника Сьвятославського, що представляв, на основі зроблених дослїдів, табор першочасних людей. Своїх археолоґічних дослїдів д. Хвойко ще не скінчив і розпічне їх знову на веснї 1896 р.
В. І.
Низше ми подаємо документ, вийнятий з Метрики Литовської. Се — наданнє дїдича села Бацикович, Якуба Немировича р. 1469 свому дякови Федорови війтівства в с. Бациковичах[1]. До війтівства він додає дві волоки ґрунту; війт має осаджувати людей, а їм обіцюєть ся шістьнадцять лїт „волї“. По скінченню волї, ті, що осїли, мають давати таку данину: по двадцять грошей чиншу, по два корця вівса, по 2 курки і полукіпок яєць. Речинець збирання данини — звичайний в західних руських землях день св. Мартина. Новооселені мусять також відбувати і тяглу службу „подлуг обычая землї“. Важне тут те, що сам дїдич надає війтови право суду з вийнятком декотрих „члонков“, що „выняты“ на право земське. Що до свого дїдича війт обовязаний ставати узброєним на війну, коли в тім буде потреба дїдичеви.
Сей документ, вписаний в книги, як видно — дуже не поправно, цїкавий з багатьох поглядів. Ми мало знаємо документів, надто-ж давнїйших, даваних приватними особами. Для потвердженя всякої справи — дара, купна, продажу і иньш. звертались до в. князївської канцеляриї і вона давала „привилей“, „листи“ або „потвердження“, що під звиклим пером в. князївських писарів приймали одноманїтні форми. Безперечно і сей документ, коли-б його було подано для потвердження в. князю, то й він мав би звичайну форму „привилея на осаду мѣста, торгъ и корчму“ або „привилея на війтівство“ і доконче „з ласки нашое“ і т. д.; внутрішній підклад справи сховав ся-б від ока історика. Тепер же — сей документ дуже виразно вказує на те, що дїдич міг вільно порядкувати своїми ґрунтами, як приватною власностю[2]; він міг оселити свої землї на нїмецькім праві, не питаючи на те королївського дозволу
